Тарас Шевченко довгий час перебував у казематі Петропавлівської фортеці. Допити, довгі самотні дні й ночі в камері. Багато пережив, передумав поет за цей час. Якби не поезія, ми про це ніколи б не дізналися. Поетові пощастило дістати аркуш паперу і записати на ньому тринадцять віршів. Справжнім шедевром серед них є поезія «Садок вишневий коло хати». У ньому немає узвичаєних художніх засобів, ніяких барв. Вечір в Україні постає перед читачем у всій своїй красі. Чудові картини природи, працю і побут селянської родини бачимо за до зорових і слухових образів, створених поетом: Сім’я вечеря коло хати, Вечірня зіронька встає. Дочка вечерять подає, А мати хоче научати, Так соловейко не дає.
Серед такої природи людині весело і спокійно. Шевченко змалював дружну сім’ю, де панує взаємоповага, любов і гармонія. Поезія викликає почуття гордості і захоплення красою природи. Вірш написано у фольклорному стилі. Він покладений на музику Я. Степовим, став народною піснею. Вона легко запам’ятовується, так і хочеться зспівати:
Садок вишневий коло хати,Хрущі над вишнями гудуть,Плугатарі з плугами йдуть,Співають ідучи дівчата.
ответ:КРИЛА АРТЕМА ЛЕТЮЧОГО
Птиця воду п'є, а з себе не випускає. Сам придивлявся, людей питав, і ніхто того не бачив. А чому воно так? Два ока і дзьоб — сказати б, як той рот і ніс, тільки стулені разом. Дві ноги, як у людини, а замість рук — крила. Або ще, приміром, яйця. З яйця вилуплюється птиця, ну й гадюка — вона теж кладе яйця. І з тих яєць вилуплюється мале гаддя. І черепаха так само. Птиця літає, а гадина плазує... Чому? Знову ж таки, як і птицю взяти — птиця птиці не рівня. Котора птиця є швидка, котора повільна, а котора й так собі. З вигляду начеб і птиця, а тільки й слави тієї, що крила — курка в дворі, приміром. За морями-океанами у вирії — вичитав якось у книзі, — де ніколи снігу не випадає і люди срамотою світять, голісінькі ходять (а самі ж чорні та банькаті!), так там птиця струсь водиться. Літати та птиця не може, бо, хоч у неї і є крила, та тії крила їй ні до чого. У неї все в ногах. Ноги довгі й цибаті. І біта через ті ноги струсь швидко. Отак, як кінь. Ну тільки й кінь не всякий за ним уженеться. Хіба що графський огир з економії, може, й наздогнав би. Бо птиця прудка. І на ній можна верхи їздити. А для чого тому струсеві крила й чого його за птицю мати, коли він не літа, — того в книзі не написано.
Сам міркував довго, хотілося своїм розумом дійти, та так і не дійшов. Тільки спантеличився. Питався вчительки, питався, спросивши благословення, батюшки в неділю після служби Божої, а врядника побоявся спитати. І ніхто до пуття не пояснив.
— Видишь, Артем, — всякие бывают животные виды... В зоологии, например...
Не втямив з перших слів і стояв вирячкувато, кліпаючи очима, щоб не образити вчительки. (Воно ж наука там у тій голові, тільки не добереш її, та й не мужикові ж її допоминатися!)
А батюшка засміялися спочатку. І дивились непоро-зуміло, як на пришелепуватого. Чи ти, мовляв, Артеме, сповна розуму? Потім одкашлялись і сказали поважно:
— Бог сотворил, Артем, много чудес, и не постичь тайны сия создания Всевышнего слабому человеческому уму...
Слухав побожні слова батющині й тоскно думав: "Дві ноги і гузно позаду, а води з себе птиця все ж таки не випускає..."
Объяснение: