Кожна людина любить і цінує свій дім і свою сім’ю. Адже будинок вважається власної фортецею, де можна сховатися від будь-яких життєвих негараздів, а люди, які в ньому живуть, які завжди зрозуміють і підтримають у важку хвилину — це і є сім’я. І роль її для кожного з нас величезна. Адже з родиною пов’язані всі перші відчуття і уявлення людини, коли він тільки починає усвідомлювати навколишній світ. А згодом саме в сім’ї формуються такі людські поняття як любов і турбота. Недарма сім’ю називають осередком суспільства, малою батьківщиною. У ній формується людська особистість, відбувається виховання індивідуума. Тому зазвичай від того, яка у людини була сім’я, залежить і те, яким він став. Для мене моя сім’я — це найважливіше в житті.
Сім’я для кожного — це ті самі улюблені й рідні люди, які були з ним з самого дитинства. І головна роль у створенні сімейного вогнища належить, звичайно, матері. Жінка може бути блискучим фахівцем у галузі, однак, найголовніша її роль у суспільстві, те, з чим не зможе впоратися жоден чоловік — це створення сім’ї. Жінка з давніх часів була берегинею домашнього вогнища. На неї покладалася вся робота по дому. Крім того, вона повинна була створити таку домашню обстановку, щоб інші члени сім’ї відчували тепло і затишок будинку, відчували себе родиною — єдиним цілим. Це дуже важка і відповідальна робота, але жінка завжди справлялася з нею. Зараз зовсім інші часи. Жінка зайнята на роботі, а для дому залишається все менше часу. Однак вона і зараз, як і багато років тому, береже будинок, створює, підтримує і зміцнює сім’ю. Мама — найближча мені людина. Я вважаю, що глава нашої сім’ї — це, все-таки, мама.
Звичайно, щоб сім’я була хорошою і дружної, одних сил матері недостатньо. Всі члени сім’ї повинні прикладати зусилля для створення сімейного клімату. Адже сім’я — це, насамперед, колектив.
Сімейні традиції дуже важливі для того, щоб кожна людина в сім’ї відчував себе її членом, мав з іншими родичами щось спільне. І, звичайно, в кожній сім’ї існують свої дати, які пам’ятні всім, свої сімейні свята. Наша сім’я з нетерпінням чекає їх настання, тому що вони приносять усім нам радість. Але не тільки цим гарні сімейні традиції. Проводячи вечір з батьками, діти теж відчувають себе повноцінними членами родини, і це нас дуже об’єднує.
Важливо, щоб в будь-якій сім’ї була довіра і взаєморозуміння, любов і турбота одне про одного. Сім’я тим і хороша, що тут людина завжди залишається собою, і ні за яких обставин його НЕ розлюблять, завжди зрозуміють і підтримають. Сім’я — це найважливіша опора для будь-якої людини, яка повинна залишатися з ним завжди.
1.Потім, коли ешелон даленів, гуркочучи тихіше й тихіше, барак знову зупинявся і стояв, як і раніш, і під вікнами в нього знову цвірінчали горобці. 2.Климко цілу ніч проблукав тоді на станції, вслухаючись у далекі злякані гудки паровозів, але так і не почув серед них знайомого.3.Червоно, підпливаючи рожевим надвечірнім мороком, заходило сонце.4. Климко на всяк випадок глибше врився в своє кубло, а солдат незграбно сплигнув з хури, озирнувся на сонце, червоно блиснувши окулярами, і рушив до скирти. 5. Але, ступивши кілька кроків, вернувся назад і прихопив карабін.
Дієприслівникові звороти виділені.
Поляни ж жили в ті часи окремо і володарювали родами своїми... І були три брати: один на ймення Кий, а другий — Щек, а третій — Хорив, і сестра їх — Либідь. Кий сидів на горі, де нині узвіз Боричів, а Щек сидів на горі, яка нині зветься Щековицею, а Хорив — на третій горі, через що і прозвана вона Хоривицею. І збудували вони городок в честь свого старшого брата, й нарекли його Києвом. А навколо города був ліс і пуща велика, і ловили там звірів. І були ті мужі мудрими й тямущими, і називалися вони полянами, від них в Києві є поляни й до сьогодення.
Деякі ж, не знаючи, кажуть, що Кий був перевізником, бо нібито тоді біля Києва був перевіз з тієї сторони Дніпра, тому й говорили: «На перевіз на Київ». Проте, коли б Кий був перевізником, то не ходив би до Царгорода. А втім, цей Кий княжив у роді своєму і ходив він до царя — не знаємо лишень до котрого, але знаємо, що великі почесті, як оповідають, віддав йому той цар, при якому він приходив. Коли ж Кий повертався, прибув на Дунай, і уподобав місце, і збудував малий городок, і хотів осісти в ньому з родом своїм, та не дали йому навколишні мешканці. Отож і донині називають придунайці те городище Києвець. Кий же повернувся у свій город Київ, тут і скончався. І брати його Щек і Хорив, і сестра їх Либідь тут померли.