с начала своей жизни я живу в маленьком городке . хоть и городом это поселение назвать нельзя, но прошло уже целых 400 лет со дня первого упоминания в летописи поселка .наш городок растет и развивается на глазах( строится множество домов, магазинов, также есть железная станция, спичечная фабрика, баня и многие другие заведения). также у нас есть 4 школы,я учусь в школе №1. и в нашем городе есть школа искусств. там есть несколько отделений: художественное, музыкальное.
у нас также есть прекрасный лес, где протекает не совсем чистая река страдаловка. я люблю гулять в нашем лесу весной, летом. там всегда так !
думаю город не остановится на достигнутом и будет продолжать !
как-то так ! ну ты немного подкорректируй под себя и готово! удачи! : )
ответ:
завдання літературної та мовної освіти в школі – це цілий навчально-виховний комплекс, у якому на першому місці стоїть виховання людини. функції художнього слова – збудження найкращих почуттів читача, розвиток емоцій та розумових здібностей – пам’яті, уваги, мислення, мовлення тощо. і, за висловом б. степанишина, головне – не сума, не повнота знань, а розвинуті на її матеріалі, її засобами здатності уявляти, співпереживати, розмірковувати, аналітично мислити, вивчене систематизувати, узагальнювати і, зрештою, усі ці вміння застосовувати повсякденно протягом усього життя [5].
і найпотужніше цю навчально-виховну функцію, на нашу думку, виконує учнівський твір, бо спонукає учнів до самостійності думки, критичного мислення, стимулює розвиток розумових здібностей школярів та формує в них необхідні вміння та навички.
не секрет, що не всі учні в школі люблять та й, власне, можуть писати твори. але реалії сучасного життя вимагають від людини вміння швидко пристосовуватися, постійно поповнювати свою базу знань, розвивати інтелект, грамотно висловлювати свої думки, аргументувати їх. а без розвитку творчих здібностей це зробити складно. тому, на нашу думку, учитель має використовувати форми роботи на уроці, які заохотять учнів до написання власних висловлювань. прикладом такого виду творчого завдання може бути написання есе.
есе (фр. assai — спроба, начерк) – жанр художньо-публіцистичної, науково-популяризаторської творчості, характерний вільним, не обов’язково вичерпним, але виразно індивідуалізованим трактуванням теми. появу есе в європейських літературах пов’язують з ім’ям м. монтеня, який у своїх «дослідах» так визначив їхню специфічність: «я вільно думку про всі предмети, навіть ті, що виходять за межі мого розуміння і кругозору. висловлюю її задля того, щоб дати поняття про мої переконання»[ 6, с.162].
визначальними рисами есе є незначний обсяг, конкретна тема, дана в підкреслено вільному, суб'єктивному її тлумаченні, вільна композиція. як правило, есе виражає нове, суб'єктивне слово про щось. стиль есе відрізняється образністю, афористичністю, використанням нових поетичних образів, свідомою настановою на розмовну інтонацію й лексику.
объяснение:
Війна — це неприродний стан людини. Знецінюючи найбільшу коштовність на землі — людське життя, вона є трагедією як для переможних, так і для переможців.
У Другій світовій війні і уряду, і народи країн антигітлерівської коаліції мали ясну позитивну мету: вони боролися проти фашизму. Тому література про цю війну мала, в першу чергу, антифашистську спрямованість, патріотичний пафос. Проте не менш вагомими тут є протест проти самої сутності війни як насильства над людиною, проти війни, яка знищує в людині людське і перетворює її на потвору з психологією тварин. Саме такий підхід у зображенні війни ігаємо у творах Г. Белля, В. Викова, Я. Івашкевича, В. Некрасова.
Війна у творах німецького письменника Геріха Белля — це війна переможених. Він зображує її останній період — період відступу і поразки, проте Белля цікавила не війна як така, а людина на війні. "У величезній кількості жертв, — говорить він, — губиться окрема людина...", саме ця окрема людина, її страждання стають центральним об'єктом зображення.
Герої Белля — солдати, єфрейтори, фельдфебелі, обер-лейтенанти — прості служаки, виконавці чужої волі, шо не знайшли в собі сили протистояти фашизму, а тому самі певною мірою страждають від своєї причетності до його злочинів. Ні, Белль не виправдовує їх — він співчуває їм як людям.
Маленьке оповідання Белля "Подорожній, коли ти прийдеш у Спа..." пронизане величезним антивоєнним пафосом, до того ж йдеться не тільки про заперечення фашизму, а й будь-якої війни.
Сюжет оповідання будується на поступовому впізнаванні головним героєм, молодим пораненим солдатом, гімназії, в якій він навчався протягом восьми років і яку залишив всього три місяці тому, коли був відправлений прямо від шкільної парти на фронт.
Детально змальовуючи реквізит гімназії тогочасної фашистської Німеччини (погруддя німецьких володарів від "великого курфюрста до Гітлера", "взірці арійської породи" на стінах, погруддя Цезаря, Цицерона, Марка Аврелія, Гермесова колона, зображення Зевса, Ніцше і т. п.), Белль показує читачеві, що подібний реквізит відповідає певній системі виховання і в даному випадку — виховання расизму, власної вищості і непереможності.