Скромність включає відразу кілька аспектів людської поведінки. Скромна людина завжди стримана у плані вимог до інших. Вона не виставляє до оточуючих її людей завищених вимог, ставиться з розумінням, якщо у когось щось не виходить і веде себе в рамках пристойності, коли такі ситуації виникають. По-друге, скромна людина не має бажання володіти безліччю предметів розкоші. Даний аспект може проявлятися по-різному, адже розкіш – це все-таки широке поняття. Для когось розкіш – це мобільний телефон середньої ціни. Для інших – це виключно дорогі автомобілі або годинники. Загалом, як видається особисто мені, скромна людина звертає увагу насамперед на функціональність певного засобу, а не на те, як цей засіб сприймається в суспільстві. Скромній людині характерна ще одна важлива риса – вона не прагне весь час когось перемагати. Є такі люди, які ніколи не можуть бути другими, вони налаштовані лише на перемогу у всіх без винятку випадках. Але скромна людина не така – вона цілком спокійно сприймає, якщо хтось виявляється кращим неї самої, не заздрить, а може навіть і порадіти за таку особу. Безсумнівно і те, що скромна людина поважає рамки пристойності, знає правила ввічливості та активно ними користується. Вона завжди стримана в спілкуванні з іншими людьми, вміє вислухати і зрозуміти людину.
Основу святкового календаря складав 12-місячний рік. Він був пов'язаний з трьома сонячними фазами: зимовим і літнім сонцестоянням, а також літнім рівноденням. Найхарактернішим атрибутом свят було запалення священного "живого" вогню, який добувався тертям. Християнство прийшло на Русь із Візантії, маючи свої власні традиції й ретельно розроблений культ. Насаджуючи свій літургічний календар подій "священної історії", християнська церква намагалась викорінити "богомерзькі" традиції язичницьких вірувань та обрядів. Цей процес релігійного двоборства затягнувся на довгі століття і не увінчався остаточною перемогою православ'я. І зараз у багатьох дійствах, приурочених церковним святам, можна впізнати пережитки стародавніх язицьких традицій. На Поділлі язичницька обрядовість мала глибоке і міцне коріння. В календарі подолян не було чітких розмежувань між зимовими, весняними, літніми та осінніми сезонами. Кожен з них логічно переходив в наступний, створюючи замкнений цикл вічного кругооберта природи, чергування періодів роботи і відпочинку. Найсприятливішим для селянського дозвілля був зимовий період, особливо насичений різноманітними звичаями та обрядами. Святом, коли "вводиться літо в зиму", на Поділлі вважали Введення (21 листопада за старим стилем). З ціїю датою пов'язано чимало прикмет, прогнозів і магічних звичаїв. Характерним звичаєм Введення був прихід першого відвідувача - "полазника". В основі його лежить "магія першого дня" - віра людей в щасливу або нещасливу прикмету. На Введення не заходила першою до хати жінка або дівчина - це могло принести нещасття. Проте візит чоловіка обіцяв щастя і добробут. "Магії першого дня" дотримувались і в інші свята (на Миколи (6 грудня), на Ганни (9 грудня) та на Різдво (25 грудня)).
нужно типо вот так
Лев Толстой писал:"и тут типо что он писал"