Кожна людина по-своєму унікальна, прекрасна та красива.І потрібно вміти любити себе таким,яким створила нас природа.Проте у кожного з нас є негативні риси характеру.Деякі люди помічають ці риси у собі й прагнуть змінитися на краще.
Я хотіла б стати більш цілеспрямованоюта більш працьовитою.Інколи, коли я приходжу до дому мені хочеться подивитись фільм у комп`ютері, тому я недостатньо проводжу часу за навчанням, через бажання насолоджуватись фільмом та лінью.Я це дуже добре усвідомлюю і намагаюся змінити.
Інколи у моєму характері не вистачає впевненості,заважає сором`язливість.Я намагаюсь працювати над собою. І я впевне що прийде той день коли я позбавлюсь від сором`язливості та ліні.Тоді я стану наполегливою та товариською людиною
Доля не була поблажливою до неї. Захворівши в дитинстві, поетеса змушена була все життя долати тяжку недугу, вести, за її словами, "тридцятилітню війну" з хворобою. Коротким було її життя — лише 42 роки прожила вона. Не судилося їй особистого щастя, палкого взаємного кохання, щастя материнства. Не стала, як мріяла, піаністкою, знівечена хворобою рука не слухалася, але за всі страждання і втрати Леся Українка була обдарована Богом великим поетичним талантом, який вона віддала Україні, своєму народові. Найпершою, найвірнішою і найглибшою любов'ю Лесі Українки була її рідна земля — Україна. І той куточок України, де вона народилася, де пройшло її дитинство, — Волинь, Поділля.
Леся Українка змушена була часто подорожувати. Як перелітні птахи, відчувши наближення зими, збираються у вирій, так і вона, змучена нападами хвороби, покидала Україну, спершу ненадовго, а потім усе частіше й частіше. Наприкінці життя оселилася в Грузії, приїжджаючи в Україну лише в гості. Але де б не була поетеса, — думками вона завжди линула в Україну