Великдень – це дуже велике свято для кожного із нас. У церкві ми освячуємо дари: паски, крашанки та писанки. У ці дні вітаються словами «Христос воскрес». Усі жителі гарно одягнуті. Посмішки на устах. Збирається родина за святковим столом. Я з подругою люблю побити у дзвони біля церкви. Там можна побачити друзів та знайомих. У ці дні дзвін майже не вщухає. Багато охочих спробувати свою силу.
На Великдень усі радіють.
Вчора у місті була хороша сонячна погода. Тепле сонечко привітно усміхалось до перехожих. Посилало на землю яскраве проміння.
У цей святковий день було шумно і гамірно. Гучні дзвони кликали до церкви. Люди поспішали на службу. Саме у ці великодні дні збереглась чудова традиція на наших теренах. Після служби брами не зачиняються. Вони відкриті з ранку до глибокого вечора. Багато людей прямують подзвонити у церковні дзвони. Далеко над дзвіницями розстелявся їх бум.
А сьогодні не обійшлося без веселого обливання. Це так званий «обливний понеділок». Особливо він тішить дітвору. У такий хороший сонячний день прохолодна вода не лякала перехожих.
Великодні свята – це зустрічі в родинному колі, серед друзів. Радість та надія на краще.
Існує народне повір’я про те, що після Великодня остаточно теплішає, тому чим раніше свято, тим швидше настає весна. Я помітив, що у цей день обов’язково йде дощ, хоча б невеликий, а вже в понеділок настає тепла, сонячна погода. Великдень – одне з моїх найулюбленіших свят!
Кожна, навіть невеличка зроблена тобою справа, залишить приємне почуття насамперед у твоїй власній душі.
Доброта... На жаль, ми рідко говоримо про цю прекрасну якість людини. Та і засоби масової інформації не переобтяжують нас цією проблемою. І даремно. Сьогодні ми є свідками того, як більшість "упакованих", "крутих" хизуються своєю перевагою над "лохами", за їхнім визначенням, тобто тими, хто співчуває, співпереживає, прагне до хто "не вміє жити", "не вміє гроші робити", переступаючи через все і всіх.
У таких багатий одяг, але порожня душа.
Ось він чи вона:
Має гарний одяг, вроду,
В дискотеці ночі й дні.
Вихилятись маєш моду
Хто ти? Звідки? Хто мені?
Що тобі наш рідний край?
Що тобі зрубати гай,
Отруїти чисті води,
Заплювати предків роди?
Пишучи цей твір, згадала про випадок, який стався зі мною на дачі. Як зараз бачу: летить іномарка і просто в посадку, де росли молоді деревця. Все поламали, попсували. Серед деревець була і маленька ялиночка, беззахисна і понівечена. Підійшла я до неї і охнула; "Як вони тебе!" Зняла з верхівки велику гілку, вийняла сучок, що колов ялиночку, відвела вбік дві гілки, що затиснули її. Сказала: "Живи!"
Через тиждень знову прийшла подивитись на врятоване деревце. Дивлюсь: стоїть ялинка в зеленому вбранні, вільно розкинула гілочки. І така весела, щаслива, що й мені захотілось посміхнутись.
Що не кажіть, а добрі справи прикрашають життя людини!