Наша природа - неначе прекрасна жінка. Саме вона дарує нам життя. Кожні три місяці вона обирає собі вбрання, що кожен раз дивує нас своєю красою. Взимку природа нас вкриває своєю білою ковдрою і дарує людям свята, навесні - за є пташок співати нам, розкриває всю красу рослин.
Влітку - сонце яскраве нам вона дала, а восени - фарбує світ у теплі кольори.
Він зриває останні листочки з дерев, зовсім не жаліючи їхнього золотавого вбрання. Листопад інколи приходить в образі людини- похмурої і не надто люб'язної. Своїм виглядом він справляє якесь гнітюче враження, саме цим лякаючи перехожих. Одного дня він саме сидів на лавці у парку, вигадуючи чим би зіпсувати настрій іншим ( ох і пакосний він був). Раптом до нього підбіга одна дівчинка. Він уже хотів нагриміти на неї, але її очі, в яких не було ні крапельки страху, здивували його. Дівчинка сіла на краєчок лавки і почала розповідати йому казки. Так зародилася їхня дружба. Кожного дня прибігало золотоволосе дівча щоб хоч трохи звеселити свого нового друга. Але одного ранку вона не прийшла.. Після цього пройшло дуже багато років, і кожного дня у парку бачили дідуся, який очевидно когось чекав. І ось нарешті він побачив свою знайому. Її волосся посивіло, а лице вкрили зморшки. Того ж дня вона зникла, і ніколи не поверталась. Можливо ви здогадались куди вона зникла? Якщо ні, тоді знайте, що вона сталп його маленькою "помічницею". Тепер вона допомагає йому зривати листочки з дерев, хоча інколи вона навпаки заважає йому. І їхня дружба триває й досьогодні.
Веселе літо згасло. Вересень зробився повноправним господарем у природі. Незвично холодно стає вранці й уночі. Лише вдень пригріває сонечко, немов намагається нагадати про літо. Поля відпочивають після виснажливої тривалої праці. Уже подарували господарям свій золотавий урожай садки. Усюди відчувається прохолодний подих осені. Сіре небо все частіше затягають низькі хмари. Сіється дрібний дощ.
Ліс стоїть сумний і мовчазний, здається, що він глибоко замислився. Дуже скоро деревам доведеться геть роздягнутися, скинути своє важке вбрання, а згодом і підставити гілки хуртовині.
Повільно кружляє в повітрі жовтогарячий листок. Тонкі осички сумовито риплять на галявині, ще не зазнавши довгого передзимового сну. Навкруги трухлявого пня скупчилися стрункі опеньки. їх дуже багато, і кожен із грибів так і проситься в кошик. Горобина обвисла червоними розкішними гронами. Листя липи з гострими почорнілими зубчиками здається вкритим тендітним оксамитом.
Нещодавно зелена трава припала до землі. Високо в небі роблять своє останнє прощальне коло запізнілі журавлі. Вони ще раз нагадують нам, що прийшла осіння пора. Журавлі відлітають у вирій і сумно курличуть.
У такі дні на якусь мить душу покриває світлий смуток. Ми поринаємо в роздуми про сенс людського існування. Усе це є ознаками того, що настала найкрасивіша пора року, яку оспівували художники, композитори, поети. Настала золота осінь.
Наша природа - неначе прекрасна жінка. Саме вона дарує нам життя. Кожні три місяці вона обирає собі вбрання, що кожен раз дивує нас своєю красою. Взимку природа нас вкриває своєю білою ковдрою і дарує людям свята, навесні - за є пташок співати нам, розкриває всю красу рослин.
Влітку - сонце яскраве нам вона дала, а восени - фарбує світ у теплі кольори.
Объяснение:
я старалась)