Я давно мріяв про кішку. У мого друга Павліка був кіт Дік, у однокласника Міші була кішка по кличці Рижая. Навіть у сусідської дівчинки Маші була кішка Ляля. Одного разу я прокидаюся дуже рано. У моїй кімнаті хто-то посвистував і скиглив. Я відкрив очі й побачив в кутку кімнати, на підстилці, справжню живу кішку . Я не повірив своїм очам. Але тут відкрилася двері, і в кімнату зайшли тато з мамою. Вони сказали, що це подарунок до дня народження. Я дуже зрадів, схопився з ліжка і схопив кицьку на руки. Кіт мені дуже сподобався: рыженький, толстенький, незграбний, з довгою витягнутої мордочкою. Я давно придумав кличку своєму коту і тому відразу назвав його Джим. Папа тут же смішно і важливо сказав: «Дай, Джим, на щастя лапу мені». Я поставив кота на підлогу. А він раптом зробив калюжу. Мама спохмурніла. Але я швидко побіг за ганчіркою і сказав, що буду доглядати за кішкою сам. Вдень до мене прийшли в гості Маша і Павлік з Мішею. Я з гордістю показував їм свого Джима. Я ніколи не забуду цього дня. День, коли моя мрія здійснилася.
Про безстрашного ВоркотикаЯ дуже люблю свого кота Воркотика. Він безпорадний, але дуже симпатичний. Простий собі кіт — чорний із білими плямами та з білими ж лапками. Воркотик дуже спокійний і любить муркотіти, за що й одержав своє ім'я. Особливо голосно він муркотить, коли на кухні смажиться м'ясо чи риба, або ж коли з базару приносять ковбасу. Тоді Воркотик починає танцювати й навіть підстрибувати вгору, щоб дістати смачний шматочок.Одного разу ми з Воркотиком пішли на прогулянку. Тільки-но вийшли ми з будинку, як побачили, що просто до нас, висунувши язика, біжить здоровенний пес, а за ним хазяїн того пса й голосно кричить:— Забери швидше кота, бо мій пес зараз їм поснідає й не подавиться!Не встиг я отямитися, як бачу, що пес тікає щодуху й скавчить, а за ним — мій Воркотик. А хазяїн того пса кричить:— Забери швидше кота, бо він моєму собаці очі повидирає!Величезний пес, підібравши хвоста, утік за ріг, а Воркотик, пишаючись перемогою, пішов до мене.— Таким скаженим котам треба вдягати намордника! — гукнув хазяїн собаки й побіг шукати свого улюбленця.Ми ще довго стояли й дивилися вслід отим двом. Воркотик був дуже задоволений. Я ж радів, що маю такого сміливого кота-охоронця. А в нагороду того ж дня Воркотик отримав шматок ковбаси.
Яку дівчину не зрозуміло
Объяснение: