Колись, коли сонце розкидало свої промінчики по землі, у садку росла гарна клумба. І була там єдина, найкрасивіша квітка-фіалка. Завжди, коли хтось проходив біля неї, усміхався. Фіалка завжди вважала, що вона своєю красотою керує усім, що біля неї- водою, сонцем, хмарами. Але, одного разу, про це дізналася вода і дуже образилася на фіалку, бо та не слухала її, що та дає їй життя і красоту. Наступного разу, сонце знову пестило землю своїми променями. Але у цей раз, коли хтось проходив біля клумби ніхто не посміхався. Фіалка вмирала. Вона не знала чому, кого біля неї нема? Глядь, сонце є, хмарки теж, немає тільки водиці. І тільки тоді фіалка зрозуміла, що робила вода для неї. Рослина звала її, звала, а вона не приходила. Квітка, вже давно розчарувавшись, почала помирати. Однак, вона почула, як з весеою пісенкою до неї прямує її подружка-вода. Як тільки вона прийшла, фіалка відчула сили, і стала буяти своєю красотою. Більше вони ніколи не розлучалися, фіалка зрозуміла, що дружба-це найголовніше. Що маючи дружбу, ти маєш все.
Я допомагаю мамі по-різному. Коли я веселий, я завжди буду радий до й. А коли сердитий якось не хочеться допомагати. Для когось — це легко, а для когось і важко. Але якщо вже ти звик допомагати, то слово "до " та ще й мамі для тебе буде раз плюнути. Я ж як завжди ходжу в магазин і купую потрібні продукти ( а ще буває, коли я їй купую якийсь сувенір). Прибираю у хаті, коли мама відпочиває і я її якщо чесно розумію, вона як і всі людина яку треба поважати. Ще я (а це буває дуже рідко) замість мами готую. І в мене дуже добре готується. А головне смачно! Я люблю свою матусю. І тому з цієї хвилини завжди допомагатимуть їй.!
