Я дуже люблю своіх батьків.Мою мати звати Ганна,а тата-Степаном. Ми з батьками часто подорожуємо різними краінами,містамиселами,ходимо на річку,до парку,в ліс та на атракціони. Одного разу ми з мамою і татком пішли до парку.Ми гуляли по парку,влаштували пікнік та робили фотографії.Раптом з кущів, ми почули голосіння маленької дівчинки, років п'яти.Ми спитали в дывчинки,чого вона плаче.Та вона сказала нам,що заблукала у лісі і не пам'ятає, де її батьки. Ми вирішили до дівчинці.Ми довго ходили по парку і питали в дівчинки,чи знає вона цих людей.Але вона не знала жодну людину.Ми знайшли батьків через дві години, біля дитячого майданчику.Батьки дуже переживали за свою доньку та були раді,що вона знайшлася. Батьки дівчинки дуже подякували нам за те,що мі знайшли дівчинку та подарували мені шоколадку. Це був самий найцікавіший момент у моєму житті!
Матусина пісня супроводжує нас від народження й впродовж усього життя. Маленькими ми слухаємо «Люлі, люлі, прилетіли гулі», «Ходить сон коло вікон». Ми підростаємо, і наші матусі навчають нас співати: «Ходить гарбуз по городу». Особливо подобається «Гей, у лузі червона калина». Це вже не просто пісні, а пісні, що стали історією. Кожна пісня має свою історію, як кожна людина має свою біографію; вони цікаві, захоплюючі й неповторні.
Це не означає, що я не люблю сучасну музику й сучасних співаків. Я із задоволенням слухаю Т. Петриненка, С. Вакарчука, О. Пономарьова. Та мамина пісня — рідна й мелодійна, лишається на все життя першою й найкращою.
