Поснідавши, Гнат узяв сокиру і подався на двір.
Займався пишний січневий ранок. Золотий промінь сонця перелинув зі сходу на захід, і вершечки синіх хмар зайнялись червоним полум’ям.
Сонце, мов здорова червона діжа, випливало з-за краю землі та обгорталось блискучими хмарками, що спалахнули від сонячного проміння, мов солома від вогню.
Гнат оглянув хуру дров, що привіз учора з лісу, і заходився рубати їх. Стук сокири по сухому дереву далеко котився в рожевому морозному повітрі…
Помивши посуду після обіду та поприбиравши в хаті, Настя сіла на лаві під вікном вишивати сорочку й закинула на шию червону та чорну заполоч.
Біле шитво вкрило її коліна. Настя взялась до роботи та ще раз глянула на хату. В хаті було чисто та гарно, як у квітничку. З білих стін дивились гарні боги, заквітчані сухим зіллям, обвішані рушниками. Чепурний комин білів, аж сяяв. Долівка була гладенька та жовта, як віск. Веселий ранішній промінь грав на полив’яних мисках, що стояли в миснику, ушиковані, як військо.
Настя любила свою веселу, теплу хату. В сій маленькій хатині зазнала вона щастя.
Калина- символ дівочої краси. Споконвіку любили українці червону калину. Садови- ли її коло хати, у садку, у лузі, над ставком, на узліссі.У калини білий цвіт, пахучий, рясний. А ще більше милують око ягоди калини. Калина -це символ рідної землі,отчого краю, батьківської хати. Існував звичай: біля щойно зведених осель у першу чергу садили калину. Існувала така легенда. Утік козак зі своєю милою, та ніде не міг знайти притулку.Після поне- вірянь і багатьох пригод обернувся він терном у полі, а дівчина — калиною.