У цей теплий недільний ранок мене розбудв лагідний сонячний промінь, що зацікавлено зазирав у моє вікно. Я прожогом схоплююся з ліжка, підбігаю до вікна - чуються ніжні та легенькі, мов пір'їнка, пташині трелі. Аз зирк на календар - та ж сьогодні перше травня!
Я поспіхом одягаюся, вибігаю надвір. Прислухаюся - звідки ж линуть ті мелодійні пісні. Аж ось - прямо біля мого віконця на тонесенькій гілці сидить соловейко - сам сірий, непримітний, а яка ж чарівна музика у нього. Дивлюся навкруги - видно, настала справжня весна: з клумби сором'язливо виглядають квіточки, трави зеленіють, вишня вбирається у цвіт
Недарма моя баьуся за буденною роботою часто повторює : "затьохкали під вікном солов'ї - прийшла справжня весна!".
Ще зовсім недавно дорослі та діти бігли купатися на річку. А зараз вона заснула в берегах.
Закінчилось зелене літо, понесло із собою тепло. Рання осінь позолотила дерева та траву. Пізня осінь зробила дерева голими, а траву почорнілою та сухою. Зима білим покривалом встелила береги. А тепер добралась до води. Закликала на до мороз та віхолу. Не ли вони річкових мешканців. Замели снігом її береги та міцною кригою скували її води. Не хлюпочеться річечка, не грає своїми хвильками. Завила хурделиця. Заснула під важким льодовим тягарем. Дорослі та діти прийшли на берег річки, щоб до мешканцям. І вже завиднілися ополонки.
Та ні дитячий шум, ні розмови дорослих не розбудять річку. Аж до весни вона дивитиметься сни. Поки перше тепле сонячне проміння не розбудить її.