На минулих вихідних ми з батьками ходили в зоопарк. Цього дня я чекав весь тиждень. На вулиці була чудова осіння погода, світило тепле сонечко, віяв легкий вітерець. Настрій у всіх був чудовий. При вході в зоопарк ми купили квитки, різні ласощі для тварин і пройшли всередину.
Наш похід почався з огляду вольєрів з вовками. Деякі з них ходили по клітці і шкірили свої гострі ікла. Інші спали і ніяк на нас не реагували.
Постоявши трохи біля їх вольєрів, ми пішли далі. У нашому зоопарку дуже багато тварин і мені з нетерпінням хотілося усіх оглянути.
Найбільше мені подобається гати за мавпами і великими горилами. Біля кліток з ними завжди багато відвідувачів. Це дуже смішні і забавні тварини. Вони видають гучні крики, корчать смішні пики, і весь час просять їжу. Хтось з натовпу кинув мавпочці цукерку. Вона квапливо почала його розгортати і вже через хвилину попросила нову.
Поряд з мавпами знаходяться клітки з птахами. Кожна пташка має своє забарвлення. Одні яскраві, великі, інші-сірі і зовсім непримітні. Є навіть хижі птахи з потужними кігтями і великим дзьобом. З птахів найбільше мені подобаються павичі. Особливо коли вони распушают свій гарний хвіст.
Найдовше затримались біля огорожі з оленями. Вони з задоволенням їли з рук моркву і яблука. Дорослий олень з великими гіллястими рогами весь час намагався відігнати маленьких. Вони йшли, але знову поверталися за своєю порцією їжі. Їм дуже сподобалися яблука. Ще ми кормили верблюдів, коней, ламу, ослика, кроликів, морських свинок і хом’яків.
У зоопарку ми провели майже весь день. На виході нам запропонували зробити пам’ятне фото з мавпочкою. Ми із задоволенням погодилися. Я дуже люблю ходити в зоопарк і годувати там тварин. Буду з нетерпінням чекати наступного походу в зоопарк.
Осінь це неймовірна пора року. Все вкрито чудовим різнокольоровим килимком. Прогулюючись я,ЗДАВАЛОСЬ, не могла
відірвати очей від такої краси. Дерева вбралися в бездоганний одяг. МОЖЛИВО, навіть кращий ніж у відомих дизайнерів. Берізки вирішили показати свої зачіски усім людям. Вони опустили свої золотаві коси донизу, щоб всі могли бачити таку красу. Кожний листочок своїм шелестінням створював певний звук. І їх поєднання створювало мелодію. НЕМАЄ СУМНІВУ, що кращої мелодії яй не чула. НА ЖАЛЬ, день пролетів дуже швидко, але в мене залишилось багато вражень.
ЗДАЄТЬСЯ, осінь-це найкраща пора року!
Все що великими буквами вставні слова.
Вам не здається, що з мовленням та екологією у нас одні й ті самі проблеми? Обидва поняття потребують очистки від того, бруду, що накопичувався багатьма роками.
Не знаю, як вам, але мені видається досить дивною і нез`ясовною одна річ, яка просто лізе в очі, точніше, у вуха, але роками залишається поза увагою суспільства у нашій країні. Це правильна мова.
Ось дивіться. У Бернарда Шоу, в його п`єсі «Пігмаліон», головна героїня Еліза Дулітл жила за часів королеви Вікторії і отримала, як усі діти з бідних родин Англії, в найкращому разі, початкову освіту, тобто, вміла читати та рахувати гроші. Вона виросла у передмісті Лондона, де всі люди говорили на своєрідній мові – кокні, яку часто взагалі не могли зрозуміти жителі інших районів цього велетенського міста. І для людей з привілейованих верств суспільства ця мова здавалася нестерпно огидною, неприпустимою, грубою, викликала подив та глузування.
Еліза майже ніякої освіти не мала, але навіть вона розуміла, що, не навчившися правильно вимовляти слова і будувати речення, ніколи не зможеш піднятися вище свого жалюгідного оточення, не зможеш розпочати свою праву, не зможеш забезпечити собі гідне життя. Але вона опинилася в потрібному місці у потрібний час, і тут їй трапився професор Хіггінс.
Що ж до українців, то вони вважають себе культурними та освіченими людьми, всі мають не просто шкільну освіту, а університетську, та ще й не одну. На кожному кроці у великих містах розташовані навчальні заклади, де людей вчать, вчать, вчать … рідної мови. І що, як кажуть, у сухому залишку?
Нічого. Як і 100 років тому, правильною мовою говорять одиниці, як-от, наприклад, я. Інші вдовольняються тією мовою, яку зроду чули у себе вдома: дехто – суржиком, дехто – галицьким діалектом, гварою. Багато людей говорять досить правильною російською мовою.
Як досконале знання мови впливає на суспільний стан та ділову успішність українця? За моїми власними – ніяк. Щоб це зрозуміти, достатньо лише на півгодинки увімкнути телевізор. За цей час ви почуєте від дикторів, ведучих, від просто людей, від високоповажних людей, в тому числі – бізнесменів і депутатів парламенту стільки словесного бруду, що вам стане соромно за стан освіти, вихованості, обізнаності людей щодо їхньої мови. Складається враження, що їм не подобається мова, якою вони змушені говорити, що її насаджують штучно, примушують говорити мовою, на якій вони не думають, якою не володіють.
Я хочу сказати, що в нашій країні, на відміну від Англії 19 сторіччя, знання, а точніше незнання мови не є запорукою «успішного життя», тобто, можна стати заможним і щасливим, користуватися високим становищем та мати імідж поважної особи, не маючи навіть достатнього словникового запасу.
«Поговори трохи, і я скажу, хто ти», - жартують філологи. І справді, хто ти є насправді – про це скаже твоя мова.
Объяснение: