День народження – це одне із найулюбленіших свят більшості людей. Це і не дивно, адже в цей день людина отримує найбільше подарунків та побажань, її чекають приємні сюрпризи та зустрічі з друзями. В цю днину відчуваєш себе найважливішим на всій Землі.
Коли я прокидаюсь в свій День народження, то перше, що бачу – це подарунок, котрій стоїть на моєму столі. Це така сімейна традиція – залишати його там. В цей час мама вже хазяйнує на кухні, звідти долинають смачні запахи, котрі примушують швидше піднятись з ліжка і піти до неї. Неня мене ніжно цілує і намагається попіднімати за вуха стільки разів, скільки років виповнюється, але я пручаюсь, бо цей процес мені не дуже подобається. Тут же підходить і батько, котрий вже підготував якийсь веселий жарт.
Потім ми з ним починаємо прикрашати кімнати, адже по обіді до мене в гості мають прийти мої друзі. Ми надуваємо кольорові повітряні кульки, на яких тато пише різноманітні побажання для мене, а опісля розміщаємо їх на дверях та вікнах. Далі тато показує підготовлену вже стінгазету з яскравими малюнками та побажаннями. Її він розвішує на стіні в моїй кімнаті. За цей час мама вже наготувала багато смачних страв. На столі ледь вистачає місця, щоб їх поставити, але вона всеодно переживає, бо їй здається, що це мало. Так поступово підходить той час, коли починають сходитись мої гості.
Друзі приходять вчасно. Кожен з них мене вітає, дарує подарунок, а деякі презентують навіть квіти. Потім ми сідаємо за стіл, гуляємо в різні ігри, співаємо караоке, беремо участь в підготовлених батьками конкурсах. Але на жаль швидко підкрадається пізній вечір, і гості починають збиратися додому.
Я дуже люблю свій День народження. Адже це дуже веселе свято, після якого залишається купа чудових спогадів, ну і, звичайно, гора прехороших подарунків.
Рідний край — це рідна земля, місце, де ти народився та пройшли твої дитячі роки. це та вулиця, той будинок, з якого щоранку біжиш до школи й куди повертаєшся. там вільно дихається, там легко й радісно жити. і не важливо, чи буде це хатина в тайзі, шістнадцятиповерховий велетень на березі великої ріки або юрта в далекій тундрі. рідний край часто асоціюється з дорогим і милим серцю містечком, спогади про вулички й дворики якого занурюють в безтурботне дитинство. це час мрій і фантазій, що пов’язаний з відчуттям абсолютного щастя. рідний край — це твоя батьківщина, твій рідний дім, де жила чи живе твоя сім’я. це рідна природа, рідна земля — все те, що глибоко врізалося в пам’ять на все життя і зберігається в душі як найпотаємніше. батьківщиною може бути все: будинок, вулиця, село, місто, країна. однак це не тільки ічне положення, а більш широке поняття, що не обмежується власним будинком або певною територією. народ, рідна мова, традиції, культура, рідна природа — це все те, що ми уявляємо, коли говоримо слово «вітчизна». у будь-якому куточку рідного краю ти відчуваєш себе потрібним, адже тут тебе люблять та на тебе чекають. тут тебе розуміють і ти можеш бути самим собою, що дуже цінно у наш час. на мою думку, любити рідну землю означає ставитися до неї з повагою та побожною покорою. кожна людина повинна не просто любити рідний край, знати його історію та поважати його культуру, а й бути готовою захистити його від ворогів. майбутнє досить невизначено й не можна виключати ймовірність виникнення військового конфлікту. тому священний обов’язок кожного свідомого громадянина україни — встати на захист вітчизни та не дати ворогові поневолити свій народ. в цьому і полягає справжня сутність патріотизму — бути вірним сином своєї країни, своєї батьківщини. з чого починається любов до рідного краю? я вважаю, що витоки любові до рідної землі беруть свій початок від милування її мальовничими пейзажами, милими серцю крає. якщо людина не помічає краси рідного краю і не пишається його природою, вона не здатна любити батьківщину — свою країну. я в цьому твердо переконана. любов до рідного краю чиста, беззастережна й безкорислива. вона не передбачає будь-яких умовностей і схожа в цьому на щирі почуття до матері, до своєї сім’ї. адже ми не вибираємо батьків, але вважаємо їх найкращими, найдорожчими людьми в усьому світі. кожен громадянин зобов’язаний знати й поважати рідну мову своєї країни, адже це символ незалежності держави, його самобутності. навіть ті люди, які з різних причин змушені щодня спілкуватися іноземною мовою, все одно повинні вільно володіти рідною мовою та не забувати її. також важливо знати історію, культуру, звичаї та традиції своєї країни. батьківщину не вибирають, вона в нас одна-єдина. любіть рідну землю — свій рідний край! рідний край — це рідна земля, місце, де ти народився та пройшли твої дитячі роки. це та вулиця, той будинок, з якого щоранку біжиш до школи й куди повертаєшся. там вільно дихається, там легко й радісно жити. і не важливо, чи буде це хатина в тайзі, шістнадцятиповерховий велетень на березі великої ріки або юрта в далекій тундрі. рідний край часто асоціюється з дорогим і милим серцю містечком, спогади про вулички й дворики якого занурюють в безтурботне дитинство. це час мрій і фантазій, що пов’язаний з відчуттям абсолютного щастя. рідний край — це твоя батьківщина, твій рідний дім, де жила чи живе твоя сім’я. це рідна природа, рідна земля — все те, що глибоко врізалося в пам’ять на все життя і зберігається в душі як найпотаємніше. батьківщиною може бути все: будинок, вулиця, село, місто, країна. однак це не тільки ічне положення, а більш широке поняття, що не обмежується власним будинком або певною територією. народ, рідна мова, традиції, культура, рідна природа — це все те, що ми уявляємо, коли говоримо слово «вітчизна». у будь-якому куточку рідного краю ти відчуваєш себе потрібним, адже тут тебе люблять та на тебе чекають. тут тебе розуміють і ти можеш бути самим собою, що дуже цінно у наш час. на мою думку, любити рідну землю означає ставитися до неї з повагою та побожною покорою. кожна людина повинна не просто любити рідний край, знати його історію та поважати його культуру, а й бути готовою захистити його від ворогів. майбутнє досить невизначено й не можна виключати ймовірність виникнення військового конфлікту. тому священний обов’язок кожного свідомого громадянина україни — встати на захист вітчизни та не дати ворогові поневолити свій народ. в цьому і полягає справжня сутність патріотизму — бути вірним сином своєї країни, своєї батьківщини. з чого починається любов до рідного краю? я вважаю, що витоки любові до рідної землі беруть свій початок від милування її мальовничими пейзажами, милими серцю крає. якщо людина не помічає краси рідного краю і не пишається його природою, вона не здатна любити батьківщину — свою країну. я в цьому твердо переконана.
Коли я прокидаюсь в свій День народження, то перше, що бачу – це подарунок, котрій стоїть на моєму столі. Це така сімейна традиція – залишати його там. В цей час мама вже хазяйнує на кухні, звідти долинають смачні запахи, котрі примушують швидше піднятись з ліжка і піти до неї. Неня мене ніжно цілує і намагається попіднімати за вуха стільки разів, скільки років виповнюється, але я пручаюсь, бо цей процес мені не дуже подобається. Тут же підходить і батько, котрий вже підготував якийсь веселий жарт.
Потім ми з ним починаємо прикрашати кімнати, адже по обіді до мене в гості мають прийти мої друзі. Ми надуваємо кольорові повітряні кульки, на яких тато пише різноманітні побажання для мене, а опісля розміщаємо їх на дверях та вікнах. Далі тато показує підготовлену вже стінгазету з яскравими малюнками та побажаннями. Її він розвішує на стіні в моїй кімнаті. За цей час мама вже наготувала багато смачних страв. На столі ледь вистачає місця, щоб їх поставити, але вона всеодно переживає, бо їй здається, що це мало. Так поступово підходить той час, коли починають сходитись мої гості.
Друзі приходять вчасно. Кожен з них мене вітає, дарує подарунок, а деякі презентують навіть квіти. Потім ми сідаємо за стіл, гуляємо в різні ігри, співаємо караоке, беремо участь в підготовлених батьками конкурсах. Але на жаль швидко підкрадається пізній вечір, і гості починають збиратися додому.
Я дуже люблю свій День народження. Адже це дуже веселе свято, після якого залишається купа чудових спогадів, ну і, звичайно, гора прехороших подарунків.