Людина, яка втратила свою мову, — неповноцінна, вона другорядна в порівнянні з носієм рідної мови.
Борімося за красу мови, за правильність мови, за приступність мови, за багатство мови… (Максим Рильський)
Рідна мова дається народові Богом, чужа – людьми, її приносять на вістрі ворожих списів [В. Захарченко].
“Варто сказати про нерозумність новомодного українського патріотичного стереотипу про російську мову як “мову іноземної держави”: адже це рідна мова багатьох українських громадян, вона змалку знайома майже всім українцям, подобається це кому чи ні, і тому її нинішній статус не можна порівнювати із статусом англійської чи будь-якої іншої” [Іван Дзюба]
Ознакою нормального культурно-духовного життя буде відсутність розмов про національні проблеми [Євген Сверстюк]
Народ, що не усвiдомлює значення рiдноï мови для свого вищого духовного життя i сам ïï покидає й вiдрiкається, виконує над собою самовбивство. (Шафраник)
Природа — наша мати. Цю істину наші пращури знали ще тоді, коли тільки-по навчилися мислити і говорити.
Вивчаючи історію Стародавнього світу, ми ознайомилися з різними віруваннями первісних людей. Всі вони свідчать про те, що людина пов’язує своє народження і життя з природою: рослинами, тваринами, стихіями. Наприклад, тотемізм. Кожне плем’я, яке сповідувало цю релігію та вірило у своє походження від тварини або рослини, було впевнене в тому, що його прародичами були якісь тварини чи птахи. Хоч ми й живемо в епоху науково-технічного прогресу, до цього часу залишаються народи, які зберегли прадавні традиції уподібнюватися предкам-тваринам. Так, у одному індійському поселенні молодим дівчатам у день повноліття підпилюють передні зуби і залишають довгими ікла, щоб вони були схожі на кішку, бо саме її вважають праматір’ю роду. А дівчатам і хлопцям одного із африканських племен вибивають передні зуби. Так вони вшановують засновницю свого роду — антилопу зебу.
Та не лише сліпа віра неосвічених людей є доказом єдності людини і природи. Сучасні вчені науково довели, що характер окремої людини і менталітет цілого народу залежать від кліматичних умов місця проживання. Це також стосується кольору шкіри, зовнішності, будови тіла. Отже, природа дійсно є матір’ю людства, тому так само, як мати віддає дитині частку своєї душі, так і природа наділила нас своєю. Та людство не зрозуміло і не оцінило такої щедрості. Воно виявилося надміру егоїстичним щодо своєї матері і займає позицію невдячного споживача — здатне лише брати, брати, брати… А матінка-природа жорстоко потерпає від своїх нерозумних дітей. Її легені майже знищені — нещадно вирубуються ліси. Її очі-озера втратили блиск, бо замулилися і перетворилися на смердючі болота. Судини-ріки не несуть бурхливі потоки, щоб напоїти моря, бо джерела захлинулися від бруду. Вона втратила свій дзвінкий мелодійний голос, бо птахи не співають, а ніби плачуть. Серце її розривається від вибухів.
Материнське терпіння велике, але не безмежне. Ось і карає нас матінка-природа за варварське ставлення до неї. Оази життя з’їдає пустеля. Немає чистої водиці, бо не раз ми плювали в криницю. А ось землетрус на вісім балів, а ще цунамі, щоб добре ми знали, як шкодити природі. Вулкани, пожежі, спеки, потопи… Що далі? А краще не буде, якщо людство не змінить свого ставлення до природи.
Борімося за красу мови, за правильність мови, за приступність мови, за багатство мови… (Максим Рильський)
Рідна мова дається народові Богом, чужа – людьми, її приносять на вістрі ворожих списів [В. Захарченко].
“Варто сказати про нерозумність новомодного українського патріотичного стереотипу про російську мову як “мову іноземної держави”: адже це рідна мова багатьох українських громадян, вона змалку знайома майже всім українцям, подобається це кому чи ні, і тому її нинішній статус не можна порівнювати із статусом англійської чи будь-якої іншої” [Іван Дзюба]
Ознакою нормального культурно-духовного життя буде відсутність розмов про національні проблеми [Євген Сверстюк]
Народ, що не усвiдомлює значення рiдноï мови для свого вищого духовного життя i сам ïï покидає й вiдрiкається, виконує над собою самовбивство. (Шафраник)