1. Реве та стогне Дніпр широкий, сердитий вітер завива...
2. Хмара небо криє, сонечко не блисне, вітер вовком виє, дощ потоком
висне.
3. Проклювали жайворонки хмари дощові, а самі сховалися у густій
___
траві.
4. І море міниться в огнях, хвилюється трава.
5. Співа у небі дальній птах - душа моя співа.
___
6. Дрімає сад, і гостро пахне м’ята.
___
7. В калини про зозулю я питаю, але калина не відповіда.
__
8. Журавлята жалкували, що ростуть вони поволі.
9. Як спить мала травиця, травиці дощик сниться.
10. Відцвіли голубі матіоли, згасло літо на жовтих полях.
11. Ліщинові кущі позадирали списи, по списах дощ стіка, а вітер обтіка.
___
12. Вовк линяє, але він вдачі не міняє
___
Объяснение:
Дон Кіхот завЕршив Усі прИготуваННя до лицарСЬкої подорожі але не бажав відкладати на далі здійсненНя своїх намірів,тому нікому не казав про цей задум. Він удосвіта вбрався в панцИр,сів на коня. Росінанта надів на голову шолом,настромив на руку щит,узяв списа і виїхав за ворота будинку. Лицар був страшеННо задоволеНий,що так вдало почав сдійснювати свої бажаННя. Та не встиг Дон Кіхот виїхати в поле,як через деякий час пригадав,що його не висвЯчено в лицарі. Тому не мав права піднести зброю на будь-якого шляхетного суперника. Ці думки мало не змусили мандрівника залишити такий бажаНий намір. Але згодом він вирішив що його зможе висвятити перший,хто зустрінеТЬся на шляху. На цьому Ідеальго заспокоївся і поїхав дорогою,яку вибрав навмання. Так Дон Кіхот мандрував увесь день,а надвечір стомився і зголоднів.Ідеальго почав роЗдИвлятися навкруги,щоб потупбуватися про себе та коня. Недалеко від шляху,він помітив корчму та вирішив поїхати до неї . Нашому шукачу пригод вона нагадувала замок з чотирма баштами і блискучими дахами над ними.
Двері вокзалу були широко розчинені, з них довкола розливалося яскраве світло. З ближніх полів через розсунуті гардини вливалося чисте повітря. Поодниці повз нього в небі пропливали легкі хмаринки. В цей пізній час я говорила з хлопцем у картатій сорочці, дорікаючи собі за ті невтішні наслідки, які принесла мені вигадана мною у хвилини натхнення казка про боротьбу та безсмертні подвиги неіснуючих істот. "Хоч би встигнути зцідити вечірнє молоко", - миттю промайнула думка. І я побігла додому.