Я народилася на українській землі, живу в Україні і сподіваюся, що буду жити тут все своє життя. Отут живуть люди, яких я люблю. Отут моя родина, мої друзі, могили моїх близьких. Україна — моя Батьківщина. І я її люблю, погану або гарну, злиденну або багату. Нехай не зовсім гладко в неї ідуть справи, але вона в мене єдина, іншої такої країни немає. І не буде.
Хтось скаже : "Ну так, зараз модно освідчуватися в любові до всієї України в цілому". А я нікому і не освідчуюся. Скажу відверто, що мені багато чого не подобається: і на естраді, і в сучасних книгах, зарозумілість українських націоналістів, готових усіх у світі поділяти на "наших" і "не наших". І взагалі думаю, що нерозумно вважати, наприклад, українські ромашки кращими від російських. Мені все рівно, хто з оточуючих мене людей українець, а хто — ні. Адже ми живемо в одній країні, ходимо по одній землі, ласуємо морозивом фабрики "Хладопром", радіємо перемогам братів Кличків, дивимося "Роксолану" і "Залу чекання". Я ніколи не замислювалася над тим, чи можна вважати мене патріоткою. Я просто люблю Україну. Можливо, коли-небудь мені захочеться виїхати звідси або навіть доведеться це зробити — усяке може статися. І, можливо, мені сподобається інша країна. Але там не буде моїх друзів, моїх батьків, моїх улюблених мультфільмів про козаків, повісті "Кайдашева сім'я" Нечуя-Левицького і маминих вареників з полуницями, ще багато чого, з чим у мене зв'язане поняття "Батьківщина". Хоча й далеко від України можна знайти нових друзів, створити уже власну родину, полюбити інші мультфільми, купити де-небудь том Нечуя-Левицького, а вареники з полуницями можна навчитися готувати і самій... Стоп, а як же Хрещатик? А як же архітектурний заповідник у Львові? А як же Сіверський Донець? А Карпати? Де б я не побувала, які б місця мене не зачарували, я все рівно буду хотіти ходити з друзями на пікнік у наш звичайний бір, а загоряти — у селі на річці.
ответ: Щороку в березні українці вшановують найбільшого національного генія, відомого поета, письменника, художника і громадського діяча Тараса Григоровича Шевченка.
Він був і залишається справжнім митцем, людиною незвичайної долі і неймовірного таланту, що здобула світову славу. Все життя поета було сповнене любові до України та свого народу. Воно постало перед українцями живим прикладом того, як міжнародний за кроком звільнятися з полону пригніченості, зневіри та комплексу меншовартості.Минають роки, століття, а гострота і сила Шевченкового слова живе. Дух свободи, людської гідності через віки випробувань, пережитих Кобзарем, приходять до українців і додають їм упевненості у власному самостверженні.
Сьогодні Шевченко, як ніколи, органічно злився зі своїм великим, нескореним народом і твердо ступає повсюдно у вільній державі.
Тема : Розповідь про Тараса Шевченка
Головна думка : Донести до людей, що таких людей, як Тарас Шевченко ніколи не забудуть.
Прости, стиль мовлення, засоби и тд я не знаю ;(