Родовід, родина, сім’я. Вчитуєшся в ці слова – і в уяві постає те місце, де ти народився, де промайнуло дитинство із дивом-казкою, матусиною піснею, батьківською ласкою.
І зараз дуже важливо кожному з нас пам’ятати свій родовід. Очевидно, мало хто знає, що у давнину було за обов’язок знати поименно свій родовід до сьомого коліна.
Пам’ять про своїх пращурів була природною потребою. Триматися свого родоводу, оберігаючи в такий іб сімейні реліквії і традиції та передаючи їх у спадок наступним поколінням, було обов’язком.
Объяснение:
Саме сім’я Сірків із роману “Тигролови” І. Багряного, українські втікачі і вигнанці, зуміли зберегти звичаї та традиції своєї родини аж на Далекому Сході.
Тих, хто цурався чи нехтував історичною пам’яттю, називали “людина без роду-племені”. Дитина, не засвоївши таких родовідних цінностей, на все життя залишиться Іваном Безрідним, не знатиме, чиїх батьків вона дитя.
Давно відомо: хто відцурався мови і традицій своїх – врешті-решт знехтує синівським обов’язком перед батьками. Бо за душею у безбатченків немає нічого святого.
Наталка — типовий образ української дівчини-селянки П'єса «Наталка Полтавка» І. Котляревського — один із перших драматичних творів нової української літератури, який реалістично змалював життя українського села XIX століття. В основу сюжету автор поклав типові моменти дійсності: віддання дівчини заміж за багатого нелюба і розлучення з коханим парубком-бідняком. У народних піснях, думах того часу теж дуже часто зустрічається подібна життєва ситуація. Тому головна героїня п'єси «Наталка Полтавка» — цілком типовий образ української дівчини, представниці народних мас, який завдяки вдалому перу письменника об'єднав у собі найкращі риси дівчини-українки: розум, любов, добре серце. Її духовна сила і чарівна краса дивують нас і зараз. З теплотою й щирістю змальовує письменник образ Наталки. Це — образ чесної, роботящої, здібної селянської дівчини, багатої душевною красою. Досить правдиву її характеристику подає виборний: «Золото— не дівка!.. Окрім того, що красива, розумна, моторна і до всякого діла дотепна, — яке в неї добре серце, як вона поважає матір свою; шанує всіх старших себе; яка трудяща, яка рукодільниця; себе і матір свою на світі держить». Але не тільки цими рисами приваблює образ Наталки. Вона мужня, рішуча, з тверезим поглядом на життя. Наталка добре усвідомлює нерівність між бідною селянкою і багатим возним. «Ви пан,—говорить Наталка возному, — а я сирота; ви багатий, а я бідна; ви возний, а я простого роду». Ця розмова показує, що селянська дівчина розумніша за хитрого «юристу». Наталка не лише кохає й страждає; вона здатна захистити свою гідність, вона бореться за здійснення своїх мрій, за своє щастя. Ось чому розмова її з матір'ю про женихів показує її здатність до глибокої критичної оцінки людей. Почуття гідності, притаманне Наталці, підкреслює й пісня, яку вона співає: Небагатая і проста, но чесного роду, Не стиджуся прясти, шити і носити воду. Вона весь час турбується про свою матір, дуже лагідна і ніжна у розмові з нею, що свідчить про велику повагу і любов до рідної неньки. Та й взагалі з усіма людьми Наталка поводиться доброзичливо, з відкритою душею. «Добра дитина», — каже про неї Терпилиха. Материні сльози й докори примушують її погодитись вийти заміж за возного. Вона готова на самопожертву, щоб заспокоїти в старості матір. Така ситуація була дуже типовою для українського села XVIII— XIX століття, коли бідну дівчину примушували батьки або вона сама жертвувала своїм коханням, щоб якось забезпечити, покращити долю, злиденне життя родини. Однак покірна в одних ситуаціях Наталка здатна і до сміливих, рішучих дій. Коли повернувся Петро, вона твердо виступає проти звичаїв, не відступає перед погрозами возного і заявляє: «І коли на те йде, так знайте, що я вічно одрікаюсь од Петра і за возним ніколи не буду». Так в образі Наталки Котляревський змалював типові риси простого українського народу: енергійність, здатність до боротьби, усвідомлення своєї гідності, волелюбність. Наталка, протестуючи проти одруження з возним, оцінює це одруження для себе, бідної дівчини, як кріпацтво. «У пана така жінка буде гірше наймички... буде кріпачкою», — говорить вона виборному. У цих словах чути негативне ставлення до кріпосницьких відносин. В образі Наталки Котляревський живо й реалістично підносить високі розумові і моральні якості низів тогочасного суспільства. Якщо образи возного й виборного показані в сатиричному плані, то Наталка — образ цілком позитивний. Це відчувається не тільки в її поведінці, але й у мові. А мова головної героїні милозвучна, сповнена народними прислів'ями й приказками. Кожна народна пісня, яку виконує дівчина, — це голос народної душі, справжньої, української. Мені здається, що в образі Наталки Полтавки І. Котляревський хотів показати всю красу українського народу з його неповторними традиціями, культурою, мовою; розкрити думки і почуття, якими жив наш народ у певних умовах суспільного життя, на фоні життєвих суперечностей і боротьби. Образ жінки допомагав письменникові розкрити особливості поведінки представника народу яскравіше, оскільки саме жінка часто потрапляла у пригноблене становище, але саме українська жінка завжди знаходила сили боротися за своє кохання, своє щастя й свободу.
- Доброго дня!- Доброго дня! За якою книжкою ти до нас завітала? - лагідно запитала мене бібліотекар.- Я хочу прочитати повість Пауля Маара "Машина для здійснення бажань".- Дуже добре. Зверни увагу, що книги на стелажах розміщені у алфавітному порядку прізвищ авторів, а тому підійди до стелажів з буквою "М". - Дякую за до Бачу, що ти знайшла те, що шукала.- Так.- Давай я запишу відомості про цю книгу у твій формуляр, - запропонувала мені бібліотекар.- Будь ласка, - відповіла я. І протягнула їй книгу.- Цих книг у нас всього 8, а охочих їх прочитати багато. Тому буду рада бачити тебе через два тижні. Маю надію, що цього часу тобі достатньо, щоб прочитати цю пригодницьку повість, - мовила бібліотекар, повертаючи книгу. - Звичайно, що так. До побачення!- Бувай. Всього тобі найкращого!
Родовід, родина, сім’я. Вчитуєшся в ці слова – і в уяві постає те місце, де ти народився, де промайнуло дитинство із дивом-казкою, матусиною піснею, батьківською ласкою.
І зараз дуже важливо кожному з нас пам’ятати свій родовід. Очевидно, мало хто знає, що у давнину було за обов’язок знати поименно свій родовід до сьомого коліна.
Пам’ять про своїх пращурів була природною потребою. Триматися свого родоводу, оберігаючи в такий іб сімейні реліквії і традиції та передаючи їх у спадок наступним поколінням, було обов’язком.
Объяснение:
Саме сім’я Сірків із роману “Тигролови” І. Багряного, українські втікачі і вигнанці, зуміли зберегти звичаї та традиції своєї родини аж на Далекому Сході.
Тих, хто цурався чи нехтував історичною пам’яттю, називали “людина без роду-племені”. Дитина, не засвоївши таких родовідних цінностей, на все життя залишиться Іваном Безрідним, не знатиме, чиїх батьків вона дитя.
Давно відомо: хто відцурався мови і традицій своїх – врешті-решт знехтує синівським обов’язком перед батьками. Бо за душею у безбатченків немає нічого святого.