Серед новітніх засобів творчості, які мені дійсно імпонують, я б назвав малювання. Звісно, не просто малювання, бо це мистецтво існує багато тисячоліть, а так зване малювання за номерами.
Спочатку ви довго вибираєте, яку б картину вам найбільш хотілося б намалювати. Що до мене, то мені до вподоби тема міських пейзажів. Це можуть бути затишні вулички старих міст, що поволі збігають до моря. Або ж відомі і дуже старовинні архітектурні пам"ятки, такі як Видубицький монастир або Лавра у Києві.
Ви купуєте підготовлений, загрунтований холст на підрамнику, до якого додаються фарби та пензлики. Приносите його додому, де звільняєте покупку від прозорої оболонки, роздивляєтеся і готуєтеся створити чудо власними руками.
Відчуваючи себе щонайменше реставратором або навіть ювеліром, бо робота надзвичайно тонка і вимагає акуратності, ви замальовуєте пензликами різної товщини ділянки холста, і згодом перед очима виникає дивовижна картина, милуючи ваше око своїми кольорами. До цього додається відчуття, ніби ви - творець, справжній майстер, художник. Хоча насправді ви зовсім не вмієте малювати.
Відредаговано
Батько був дуже ніжний часто обнімав мене цілував. Також батько любив дітей бавився зі мною і з чужими дітками любив жартувати завжди був оптимістом. У розмові часто вживав приказки. На всі дитячі фільми чи у цирк теж водив мене батько. Та найбілеше мені запам'ятався фільм «Сорочинський ярмарок».
Коли мені було сім років, батько на літо відіслав нас із мамою у село, звідки був Остап Вишня. І це теж дуже врізалось у мою пам'ять. Потім, перед війною, він два літа одвозив мене в Полтаву до тітки, яка жила на околиці міста. У будинку, де ми жили у Харкові, під нами були крамниці, а тому цілий рік у дворі стояли коні, які привозили туди товари.