Ось що у нас вийшло. Отримали 12б. "Одного разу під час подорожі до міста ми з мамою зайшли до книжкової крамниці. Там на поличці стояла гарна книга. Вона мені сподобалась і матуся мені її купила. Повернувшись до-дому я відразу почала її читати. Книга назиається "Чарівний ліс".В ній багато віршів та декілька оповідань. В кожному творі описується ліс, лісові тварини та рослини. Більш за все мені сподобався віршик про лісовий світлофор. Це вірш де гриб мухомор порівнюється з світлофором, який допомагає перейти стежку мурахам. Я ще не закінчила читати цю книжку. Мені подобається її читати адже кожна наступна сторінка це нова цікава мандрівка до казкового лісового світу."
Це враження, особливе, яке не передати ані словами, ані образами, з'являється в мене тільки в двох випадках — коли я потрапляю до театру й коли, заходжу до бібліотеки. Насправді це словами не описати. Особливий запах — запах театру і запах бібліотеки, різні, але неповторні кожен по-своєму. А ще тиша — яку не сплутаєш з іншою тишею. Тиша бібліотеки і тиша, наприклад, порожньої кімнати зовсім різні... Здається, що я вигадую? Ні, я просто дуже багато часу проводжу в бібліотеці — і знаю її дуже добре.
Бібліотека — не просто приміщення, де зберігаються книжки. Це особливий простір, з особливою енергетикою, настроєм, затишком. Ніщо не може замінити спілкування з книгою. Обмін інформацією та емоціями. Так, саме обмін. Бо той, хто вважає, що книга говорить, а ти лише слухаєш, той помиляється. Це справжнісінький діалог. Голос читача не менш важливий, ніж голос автора. Колись мій дідусь любив повторювати старий театральний жарт: «— Ну, як вистава? — Жахливо, просто жахливо, глядачі були не талановиті!» Те ж саме й з книжками. Читач має бути талановитим.
Зараз зазвичай читають книги в електронному вигляді — так, спілкування з текстом відбувається. Але втрачається спілкування з книгою. Хтось із поетів казав, що книга — це прямокутний шматок гарячої совісті. Кожна книга неповторна своїм оформленням, форматом, без цього не сприймеш її зміст... Коли я читаю електронний варіант якогось твору, в мене складається враження, що я спілкуюсь з цікавою людиною по телефону — постійно ловлю себе на бажанні нарешті побачитись вживу. Книга — це ніби зовнішність тексту. Без неї сприйняття неповне, ніби не вистачає погляду, жесту, міміки — самі лише телефонні слова.
Бібліотеки не тільки надають нам можливість ознайомитись із текстом — цю можливість надає й електронне зібрання творів. Бібліотеку справжню й електронну можна порівняти не тільки з живим і телефонним спілкуванням, це протистояння часто нагадує мені також дорогий ресторан і фаст-фуд. Бібліотека — це етика і культура спілкування й споживання, якщо можна так сказати, художнього тексту.
Бібліотеки втрачають свою популярність — більше дивляться кіно і телевізор, менше читають або читають з екранів Але вони ніколи не зникнуть, бо не йдеться про користь бібліотек (це зрозуміло й так. хіба ні?), йдеться про те задоволення, що дає перебування в бібліотеці. Задоволення невловиме — спричинене особливою тишею, запахом, утаємниченістю та наповненістю. Чимось незвичайним, проте вічним, повірте мені на слово, насправді вічним.
"Одного разу під час подорожі до міста ми з мамою зайшли до книжкової крамниці. Там на поличці стояла гарна книга. Вона мені сподобалась і матуся мені її купила.
Повернувшись до-дому я відразу почала її читати. Книга назиається "Чарівний ліс".В ній багато віршів та декілька оповідань. В кожному творі описується ліс, лісові тварини та рослини. Більш за все мені сподобався віршик про лісовий світлофор. Це вірш де гриб мухомор порівнюється з світлофором, який допомагає перейти стежку мурахам.
Я ще не закінчила читати цю книжку. Мені подобається її читати адже кожна наступна сторінка це нова цікава мандрівка до казкового лісового світу."