На мою думку, щастям можна вважати задоволення від життя, а також наявність важливих для людини цінностей.
Для молодих людей щастя спочатку більше має майновий характер. Їм важливо мати будинок, машину, статусні речі. Тоді людина думає, що вона щаслива, але з роками стає ясно, що це все не так вже й важливо. Щастя в дітях, їхньому здоров’ї, ставленні до батьків.
Кожна людина може робити свій день щасливим, попри всі труднощі на даному етапі життя. Щастя прокидатися і бачити цей світ очима, відчувати його. Щастя зустрічати світанок і захід. Людина воістину стає щасливою, коли вона знаходить гармонію в душі й тілі. І мова тут не йде про ідеальні пропорції. Щастя — у нас в голові й серці. Часто можна гати, як нещасні люди, які, на вигляд, мають «все» і як щасливі ті, у яких так мало всього є. Але у них є гармонія.
Знайти щастя можна всюди: в співі птахів, у зоряному небі, в книзі, яку щойно прочитав. Головне, зупинитися і замислитися, чому ти нужденний та нещасний. Поставити собі питання, що я можу, ось прямо зараз зробити, щоб бути щасливим. Можливо, тобі потрібна лише чашка гарячої кави… Або твоє щастя — це чеснота. Кожен повинен знайти своє щастя у себе в душі.
Объяснение:
Визначною пам’яткою історії та культури є пам’ятник Богдану Хмельницькому в Києві. Це, по суті, єдине, що матеріально увічнює пам'ять про гетьмана. Могили його немає. Через сім років по смерті Хмельницького шляхетське військо захопило на якийсь час Суботів. Тоді й було навмисно викинуто з домовини кістки ненависного ворогам полководця. Безсилі перемогти живого, вороги позбиткувалися з мертвого.
Ідею спорудження пам’ятника Богдану Хмельницькому вперше висунув у тридцяті роки минулого сторіччя видатний історик, перший ректор Київського університету Михайло Максимович.
Місце для встановлення пам’ятника вибране не випадково. Саме тут, на майдані проти Софійського собору, після перемоги під Пилявою та Зборовом зустрічали свого славного гетьмана кияни.
Роботу над пам’ятником було доручено славетному скульпторові Михайлу Микешину. Митець задумав багатофігурну композицію, проте здійснити задум не вдалося через брак коштів.
Пам’ятник має чималі розміри. Висота бронзової кінної статуї – більше 10 метрів. Її встановлено на високому гранітному п’єдесталі, що імітує дикий неотесаний камінь (постамент спроектовано київським архітектором В.Ніколаєвим).
Гарцює неспокійний кінь. Міцною і вправною рукою стримує його полководець. Упевнено тримається він у сідлі, силою налито його могутню постать. Лівою рукою придержує гетьман кінський повід, правиця стискає булаву – символ гетьманської влади.
Докладно й ретельно зобразив скульптор одяг Хмельницького: козацький жупан, свиту, шаровари. Поблискує бронзою на боці шабля.
Погляд приковує лице гетьмана – настільки виразним зробив його скульптор. Глибокі зморшки перерізали високе чоло. Ще суворішим немолоде обличчя гетьмана роблять довгі козацькі вуса. Тяжка задума на чолі, втома й неспокій в очах. Незмірно тяжкою є відповідальність за людські життя, за долю народу.
Ще здалеку пам’ятник чітким силуетом вимальовується на тлі неба. Чудово гармонує кінна статуя з обрисами Софійського собору, що височіє неподалік.
Объяснение:
Моя сім’я – найкращий скарб
З радістю в душі і усмішкою на своєму дівочому обличчі я пишу цей твір. Чому свою сім’ю, в якій проживаю – я називаю скарбом? А тому, що я найщасливіші дівчина в цілому світі. Я вважаю, що там, де в сім’ї панує мир, злагода, взаєморозуміння, любов до своїх дітей, а дітей до своїх батьків – це є безцінним скарбом в моєму серці.
Я пишаюся і горджуся своїми батьками, своєму бабусею, своїм молодшим братом.
Від свого батька я успадковую впевненість у своїх вчинках, чесність і справедливість, порядність, любов і ласку до мене, до мого брата, до моєї дорогесенької, щирої і ніжної матусі, від своєї дорогесенької мами –я успадковую всі ті добрі, щирі і ніжні риси характеру, які є зараз у моєї мами.
Завдяки тому, що у нашій сім’ї панує завжди мир і спокій, взаєморозуміння, повага і шана до кожного, хто є у нашій сім’ї – я зі своїм братом стоїмо твердо на ногах і впевнені у завтрашньому дні.
Треба любити і шанувати, поважати своїх батьків – не завдавати їм болю і сорому своєю поведінкою. І чого гріха таїти, що іноді ми засмучуємо своїх батьків, завдаємо їм болю, своєю поведінкою, своїми вчинками, своїм не хотінням чи не прагненням вчитися, і як боляче дивитися на їхні переживання, на їхню душевну муку за нас, але вони добрі, вони готові за нас своє життя віддати, що лише нам було добре, щоб ми жили радісно і щасливо. Для своїх батьків – ми є скарбом тому, що ми їхні діти, а наші батьки для нас є безцінним скарбом. Чому я написала, що мої батьки, моя сім’я є скарбом, а тому, що я твердо впевнена – де у сім’ї між батьками і дітьми є любов, взаєморозуміння, де я живу щасливою і радісною, то це є безцінним скарбом для мене.
Я люблю свою родину, свою сім’ю тому, що це є мій безцінний скарб і я буду берегти, як свою зіницю ока.