Брати вирушають у дорогу. Випробування. Зустріч з ученим. Пропозиція Анатолія Борисовича
Дощ не вщухав, важкі краплі лопотіли по брезенту. Порив вітру підхоплював стрічну хвилю, вона перекочувалася через тент на мотор. Над ним здіймалася пара.
— Олежику,— просив Ігор брата,— може, ближче до берега підійдемо? Двигуна заллє.
— Не бійся. Наш катамаран хоч і поволі пливе, зате надійний...
Щойно Олег похвалив витвір таткових і своїх рук, як човен зненацька крутонуло, і кермо вислизнуло в хлопця з рук. Коли ж Олег учепився в нього, човен знову кинуло вбік. Мотор замовк.
Ігор злякано метнувся до гака, що притримував брезент.
— Ти куди? — потяг його назад Олег.— Змиє! Держи кермо прямо за течією, а я подивлюся, що там таке.
Він обережно пробрався на корму, оглянув мотор.
— Порвало електричний дріт, що до свічки йде,— встановив пошкодження.— Роботи на хвилину, та тільки не під цю бурю. Доведеться-таки до берега йти!
За півгодини брати вже витягли човен з води.
— Бачиш, усе гаразд,— поплескав Олег Ігорька по плечу, коли вони закріпили катамаран капроновими розтяжками.— Ми з татком таки добре розрахували — ні вітри, ні хвилі не страшні нашому човну! А ти, братику, злякався трохи?
— Було,— знітився Ігор,— катамаран-бо крутонуло, мов дзигу!..
— На деревину якусь, напевно, наскочили. Наше щастя, що рульове управління не зіпсувалося, а то й досі крутилися б посеред річки. Боятися ж нема чого: катамаран, коли навіть і перевернеться,— не потоне. Замерз? — притулив до себе молодшого братика.— Зараз зігріємося!
Швиденько розіпнув намет під невисокими вербами, надув гумові матраци, розіслав на них спальні мішки.
— Залазь, а я вогнище розпалю, чайку зігрію.
Коли він приніс до намету гарячий чайник, Ігорьок уже спав. Хлопцеві не хотілося будити малого, він налив чаю у термос: "Захоче, серед ночі нап'ється".
Прилаштував ліхтарик, застебнув дверці намету і вклався спати.
...Ранок видався сонячний. Олег прокинувся перший і ніяк не міг второпати, де він. А коли згадав, засміявся сам до себе:
"Оце чудасія. Аби мама й татко знали таке, нізащо б не дозволили пливти до дідуся човном!"
Ігор солодко спав. Олег полоскотав йому під носом соломинкою. Той голосно чхнув і прокинувся.
— Горло не болить? Тоді вставай! — наказав старший брат.
— Іще б трішки полежати! — став проситися Ігор, та Олег уже витягував його зі спального мішка.
— На зарядку ставай по порядку. Раз-два... Вище голову! Поснідавши, хлопці подалися до річки. Хвилі лагідно плескалися об їхні босі ноги.
— Ач, добрі які, а вчора мало нас не втопили,— буркнув Олег.— Нумо, Ігорьку, здіймаймо тент і берімося до ремонту. Ой біда,
каністру запасну з бензином загубили. А що ж у баці лишилося?
— Еге, так ми далеко не запливемо. Піди, братику, берегом, униз за течією, може, десь каністру прибило.
Що представляє наше життя в сучасному постіндустріальному технократичному суспільстві? яким бачать його люди, які живуть із нами по сусідству, яких ми бачимо на вулицях і в громадському транспорті, в офісах і магазинах? деякі цілком задоволені життям, але деякі вважають, що, наприклад, технології занадто сильно впливають на наше існування, і цей вплив тільки збільшує спробувати в цьому розібратися. чи не так це насправді? насамперед, переваги технологічного прогресу незаперечні. наприклад, практично в кожній родині є хоча б один автомобіль. безсумнівно, це дуже зручно. у нас з'явилася відмінна можливість добратися практично куди завгодно за відносно короткий проміжок часу. або мобільні телефони. з їхньою появою люди перестають хвилюватися за своїх дітей або людей похилого віку, можна також в одну мить зв'язатися з людиною, що знаходиться в будь-якій точці світу. а вже про користь персональних комп'ютерів розповідати безглуздо. з розвитком інтернету й інформаційних технологій людина стає практично всемогутньою, маючи щохвилинний доступ до всієї інформації, що зберігається в ій мережі.з іншого боку, чим більше технологій і пристроїв входить у наше життя, тим менш вільною стає людина, тим більше вона починає залежати від маленьких і великих коробочок, що мигають електронними отворами. можна простий приклад. так, поява сигналізації забезпечить безпеку вашого автомобіля, але якби не було авто, нема чого було б втрачати. або, наприклад, така послуга, як пошук пристроїв, що підслухують, дозволить вам захистити будь-яку інформацію, зберігши її конфіденційність. але якби не було мобільних телефонів, відеокамер і самих жучків, не було б і проблеми. таким чином, виходить якесь замкнуте коло, виходу з якого, у принципі, немає. навіть усвідомлюючи свою залежність від технологій і пристроїв, людина вже не зможе й не захоче відмовитися від них. у кожному разі, можна контролювати їхній вплив і залишатися людиною у світі машин. вирішувати як діяти кожний буде сам.
От, павло, ми з тобою молодці! виступили як требе! краще за всіх. - звісно, кращі. чи ти бачив, щоб хтось грав краще нас? - ні. - я теж. але головне те які відчуття я отримав. серце моє мліло коли виходив на публіку. яка ж велика зала. не помічав раніше йього. а тепер коли - так, так у мене це саме. мені, навіть, страшно трохи було. а якби забув що! стидно було б потім євгенії олексіївні в очі дивитися. - і з цим згоден. та таки впоралися ми з тобою. - от у мене зараз відчуття немов щрсь таке велике здійснив. - а в мене ніби я весь страх там залишив і чекає він мене там, та нічого все вже позаду. - так. це точно.
ответ:(дужее скорочено)
Брати вирушають у дорогу. Випробування. Зустріч з ученим. Пропозиція Анатолія Борисовича
Дощ не вщухав, важкі краплі лопотіли по брезенту. Порив вітру підхоплював стрічну хвилю, вона перекочувалася через тент на мотор. Над ним здіймалася пара.
— Олежику,— просив Ігор брата,— може, ближче до берега підійдемо? Двигуна заллє.
— Не бійся. Наш катамаран хоч і поволі пливе, зате надійний...
Щойно Олег похвалив витвір таткових і своїх рук, як човен зненацька крутонуло, і кермо вислизнуло в хлопця з рук. Коли ж Олег учепився в нього, човен знову кинуло вбік. Мотор замовк.
Ігор злякано метнувся до гака, що притримував брезент.
— Ти куди? — потяг його назад Олег.— Змиє! Держи кермо прямо за течією, а я подивлюся, що там таке.
Він обережно пробрався на корму, оглянув мотор.
— Порвало електричний дріт, що до свічки йде,— встановив пошкодження.— Роботи на хвилину, та тільки не під цю бурю. Доведеться-таки до берега йти!
За півгодини брати вже витягли човен з води.
— Бачиш, усе гаразд,— поплескав Олег Ігорька по плечу, коли вони закріпили катамаран капроновими розтяжками.— Ми з татком таки добре розрахували — ні вітри, ні хвилі не страшні нашому човну! А ти, братику, злякався трохи?
— Було,— знітився Ігор,— катамаран-бо крутонуло, мов дзигу!..
— На деревину якусь, напевно, наскочили. Наше щастя, що рульове управління не зіпсувалося, а то й досі крутилися б посеред річки. Боятися ж нема чого: катамаран, коли навіть і перевернеться,— не потоне. Замерз? — притулив до себе молодшого братика.— Зараз зігріємося!
Швиденько розіпнув намет під невисокими вербами, надув гумові матраци, розіслав на них спальні мішки.
— Залазь, а я вогнище розпалю, чайку зігрію.
Коли він приніс до намету гарячий чайник, Ігорьок уже спав. Хлопцеві не хотілося будити малого, він налив чаю у термос: "Захоче, серед ночі нап'ється".
Прилаштував ліхтарик, застебнув дверці намету і вклався спати.
...Ранок видався сонячний. Олег прокинувся перший і ніяк не міг второпати, де він. А коли згадав, засміявся сам до себе:
"Оце чудасія. Аби мама й татко знали таке, нізащо б не дозволили пливти до дідуся човном!"
Ігор солодко спав. Олег полоскотав йому під носом соломинкою. Той голосно чхнув і прокинувся.
— Горло не болить? Тоді вставай! — наказав старший брат.
— Іще б трішки полежати! — став проситися Ігор, та Олег уже витягував його зі спального мішка.
— На зарядку ставай по порядку. Раз-два... Вище голову! Поснідавши, хлопці подалися до річки. Хвилі лагідно плескалися об їхні босі ноги.
— Ач, добрі які, а вчора мало нас не втопили,— буркнув Олег.— Нумо, Ігорьку, здіймаймо тент і берімося до ремонту. Ой біда,
каністру запасну з бензином загубили. А що ж у баці лишилося?
— Еге, так ми далеко не запливемо. Піди, братику, берегом, униз за течією, може, десь каністру прибило.
Объяснение: