Перезказ, умоляю, Вузька непомітна вуличка вибігла на околицю села. Там, за крайніми хатами, вже виднівся пагорб із залишками старого замку, не знищеного часом. Стіни сірі, похмурі, у багатьох місцях потріскані, обвалилися. Та стоять вони ще міцно, ці німі свідки історії, гордо й нескорено дивляться вони на світ. Якби віковічний замок раптом заговорив, ми почули б дивовижну бувальщину.
Свого часу укріплення було неприступною фортецею хороброго племені полісян. Брязкали зброєю орди багатьох завойовників, не знаючих милосердя, але так і не змогли підкорити волелюбних лісовиків.
Того літа вродило густе жито, але вчасно зібрати його господарям не пощастило. Лугові трави так і залишилися нескошеними. Не чуючи ніг під собою, біг стривожений гонець, шоб принести вість: на підступах татарські ординці! Вони спопеляють села, проливають, невинну кров, поневолюють молодь. Довелося поспішно гуртуватися біля замку. Довгий ланцюг чужинських вершників оточив фортецю, атакуючих відважних захисників, не бачачи для себе перешкод.
Так минув тиждень. Відбиваючи несамовиті ворожі навали, полісяни й самі втрачали вояків, бракувало харчів, води. Людей огортав смуток, проте голови не схиляв ніхто: краще загинути стоячи, ніж жити на колінах і зганьбити свій рід. Та чи не можна подолати облогу? І вирішили найкмітливіші «почастувати» непроханців солодким медком.
Наступного дня ополудні зарипіла громіздка: дубова брама. Ледь устигли кремезні дозорці підняти її важке тіло, як татарва, немов мурахи, сипонула на подвір'я замку. Від її дикого волання закладало вуха. Чужинці раділи, що полісяни добровільно віддали укріплення, похапцем запруджували подвір'я, шастали по закутках, перекидаючи все й грабуючи. Коли ж більшість чужинців опинилася в загороді, дерев'яна брама зненацька причинилася. На тісне скопище татар почали падати згори дерев'яні колоди, в яких гніздилися бджоли.
Мені шалено повезло з класом, в якому я вчуся. Адже всі учні такі різні і особливі, але в той же час нас об'єднує багато спільного. Наш клас дуже дружний і веселий, тут кожен допомагає один одному. На перервах ми спілкуємося, обговорюємо новини та граємо в різні ігри. Особливо приємно ділиться новинами на початку тижня, так як у кожного учня є, що розповісти про вихідні.
Коли на вулиці тепла погода ми дуже часто буваємо на вулиці. Виходимо ми туди на перервах, хлопчаки грають у латки, м'яч, а дівчатка базікають сидячи на лавочках і заплітають кіски. А коли випадає сніг, ми граємо в сніжки і ліпимо сніговиків. Якщо ж на вулиці похмуро і дощить, ми залишаємося в кабінеті граємо по мобільному телефону, обмінюємося картинками або музикою.
У нас дуже хороша вчителька. Вона завжди уважно ставиться до кожного учня, підказує і допомагає, якщо в цьому є потреба. Наш клас завжди бере участь в різних заходах і частенько влаштовує святкові концерти.
Всіх однокласників і однокласниць я вважаю своїми друзями. Ми часто гуляємо з ними поза стінами школи, ходимо в парки і кіно. У нашому класі, як і в будь-якому іншому, є свої лідери, які завжди допомагають іншим і агітують до участі в різних шкільних змаганнях і конкурсах, організовують свята.
Я дуже люблю наш кабінет. У ньому завжди так затишно, світло і дуже приємно пахне крейдою. Сподіваюся, що після закінчення школи ми часто будемо, зустрічається з однокласниками, відвідувати вчительку, провідувати школу і звичайно згадувати той безтурботний час, проведений за шкільною партою!