Семья ‒ это самое святое, самое главное, что есть у человека в его жизни. Взаимопонимание, доверие друг к другу, забота о родных людях, большие и маленькие общие радости ‒ это основа, на которой держится любая семья. Здесь нас всегда любят и ждут. Так приятно бывает вернуться домой после поездки. Дома все родное. Тебя сразу примут, вкусно накормят и будут внимательно слушать твои рассказы. Здесь нас никогда не разлюбят. Семья ‒ это место, где тебе не будут врать, а скажут горькую правду для твоего блага. Без семьи жить нельзя. Без нее ты чувствуешь себя одиноким. Семья ‒ это опора. Чтобы ни произошло с нами, чтобы у нас ни случилось, мы всегда получим поддержку и понимание со стороны родных людей. Никто не будет любить нас так, как наши родители. Они готовы пожертвовать всем ради нас. О семье, о том как она важна в нашей жизни писали многие писатели и поэты в своих произведениях. А художники нередко рисовали картины на тему семьи. Для меня семья ‒ это радость, опора. Я всегда буду возвращаться в мою семью. И никогда не забуду моих любимых родителей. Ведь они всегда меня будут ждать и любить. Моя семья ‒ моя крепость. Здесь меня все любят и заботятся обо мне. Семья ‒ это великая ценность сама по себе. Но и внутри семьи есть свои собственные ценности. Я хочу рассказать о наших семейных ценностях.
Миє посуд, прибирає в кімнаті. Діти повинні допомагати батькам.А відповідальність батьків – дбати про розвиток дітей, забезпечувати їхні потреби, емоційний та інтелектуальний розвиток. Тому якщо для дітей трьох-шести років корисними навичками будуть прибирання їхніх речей та іграшок, мінімальна до у сервіруванні столу чи хатньому прибиранні, то для школярів цей діапазон може розширитися до підмітання подвір’я (у сільській місцевості), походу в магазин (вага та об’єм продуктів відповідно до віку). Однак потрібно пам’ятати, що діти – це не маленькі дорослі, а особистості, які самі потребують опори, підтримки, емоційної близькості. Не варто змушувати їх до праці. Краще заохочувати цікавість і гордість за свої зусилля та результати, якщо навіть вам вони здаються не зовсім красивими, ідеальними чи правильними. Сумління і терпіння у праці самі по собі гідні поваги та похвали
Життя нашого поета таке дивне, що, слухаючи про нього, можна було б сказати, що це легенда. То й повість починається, як починаються казки: "За широкими морями, за лісами дрімучими, ще й за горами кам’яними... був колись веселий край, заворожений злими людьми, заневолений двома неволями".
З 28 на 27 лютого старого стилю в селі Моринцях на Звенигородщині, в хаті кріпака пана Енгельгардта, Григорія Шевченка, народився син Тарас.
Батько й мати на панщині, то й доглядала за малим Тарасом старша сестра Катерина, яка й сама ще була дитиною. Хочеться їй самій ще з подругами погуляти, то посадить малого в ямку на вигоні, накаже не вилазити та й майне до гурту. Згада про малого тільки тоді, як із поля покажеться череда. Вітром летить до ямки, а воно сидить. Як побачить Катрю, з плачем викидає рученята. І картає себе Катря, що покинула дитину саму на вулиці. Ідуть вони за село виглядати маму й татка.
Минають роки... Росте Тарас... Тільки зіп’явся на ноги, почалось дитяче бурлакування, бо батьки на панщині, брат десь пастушить, сестра нагороді... І мандрує дитина то на леваду, то до ставу, то за сад на могилу...
Сад темний, густий, бур’янами зарослий. Невесела й хата Шевченків зимою та восени — кривобока, стара, стіни повигинались, солома потемніла, потрухла, мохом узялась, дірки світять голими латами. А весною зацвіте садок , посіє Катря квіти під вікнами, і суму мов не було. Вперше по весні Шевченкова родина розташувалась коло хати надворі вечеряти. Але невесела та вечеря: зморений батько свариться, мати заклопотана, зажурена, дочка заплакана. Зайшов звичаєм сусід погомоніти й дивується, що так пізно вечеря. То мати й розповіла про їх клопіт: Тарас десь дівся. Скрізь обшукали, та так і не знайшли. Вирішили після вечері знов іти шукати.
Зарипіли десь вози; вдарила луною багатоголоса пісня. Всі забули на деякий час про хлопця, заворушились – чумаки! – повиходили назустріч. Аж тут Катря побачила Тараса. Почали допитуватись, де був. Хлопець і розповів, що заблукав у полі, стрів чумаків, вони посадили його на віз, дали батіг у руки та й привезли додому. А як повкладала мати дітей спати, а сама з сусідами сіла на призьбі, почав Тарас тихим голосом розповідати брату та сестрі, що ходив туди. Де сонце заходить, і бачив залізні стовпи, що небо підпирають. Крадькома прислухалася мати:
Семья ‒ это самое святое, самое главное, что есть у человека в его жизни. Взаимопонимание, доверие друг к другу, забота о родных людях, большие и маленькие общие радости ‒ это основа, на которой держится любая семья. Здесь нас всегда любят и ждут. Так приятно бывает вернуться домой после поездки. Дома все родное. Тебя сразу примут, вкусно накормят и будут внимательно слушать твои рассказы. Здесь нас никогда не разлюбят. Семья ‒ это место, где тебе не будут врать, а скажут горькую правду для твоего блага. Без семьи жить нельзя. Без нее ты чувствуешь себя одиноким. Семья ‒ это опора. Чтобы ни произошло с нами, чтобы у нас ни случилось, мы всегда получим поддержку и понимание со стороны родных людей. Никто не будет любить нас так, как наши родители. Они готовы пожертвовать всем ради нас. О семье, о том как она важна в нашей жизни писали многие писатели и поэты в своих произведениях. А художники нередко рисовали картины на тему семьи. Для меня семья ‒ это радость, опора. Я всегда буду возвращаться в мою семью. И никогда не забуду моих любимых родителей. Ведь они всегда меня будут ждать и любить. Моя семья ‒ моя крепость. Здесь меня все любят и заботятся обо мне. Семья ‒ это великая ценность сама по себе. Но и внутри семьи есть свои собственные ценности. Я хочу рассказать о наших семейных ценностях.