На землі істот більше, ніж людей. Вони мають свої переваги, завдання та функції. Я люблю всіх тварин. Особливо люблю котів. Коли я вперше усиновив кота, це був маленький котик. Йому, мабуть, був лише місяць. Вона мила і ніжна. Він поміщається в одну долоню. Граю вдень і даю молоко. Він звик до мене і почав балувати мене. Хоча я підготував йому місце перед сном, він біг і занурювався в мою кишеню. Під ковдрою, на моїх руках, спала лише купка істот. З часом вона теж зросла. З’явились його вчинки, витівки, хитрощі. Якщо ти її пестиш, вона буде пестити тебе, якщо ти лаєш її, вона повісить голову і ляже. Наче він стежив за мною крадькома.
Він усе розуміє. Одного разу я вийшов прийняти ванну, взяв піднос, приготував воду і вийшов на вулицю. Я повернувся додому за шампунем і вивів кота. Це було так, ніби він щойно пройшов по проходу. Настрій зник. Шукав півгодини. Немає. Я пішов у задню кімнату і почав озиратися. Я побачив, що воно тихо було в овочевому кошику. Він знав, що я збираюся прийняти душ, і сховався. Такі цікаві вчинки неминуче радують людину
Докія з дитинства не знала батьківської любові та турботи. Тільки й могла, що співати тужливих пісень, яких знала багато.
Була вона сумною та мовчазною дівчинкою. Минули роки, і вона виросла. Однак її життя не змінилося. П"яниця-батько її зневажав, а мачуха била. Подруг вона не мала.
Журба гнітила Докію, ця журба зробила лагідним вираз її обличчя. Її мучила думка, невже вона гірша за інших, що її так мучать? Вона не розуміла, що сама була винна, колись відіпхнувши від себе Христю, що підійшла до неї колись на вулиці. Вона й не могла цього зрозуміти, бо сама зазнала багато кривди від людей від самого дитинства. Вона терпіла, бо нічим не могла собі зарадити, і тоді в її серці прокинулась журба, сум, що не давав їй спокою ні вдень ні вночі.
Проте її серце не було злим, воно вміло любити і розуміти чуже горе. Вона не дівувала так, як дівують інші дівчата.
Нужно поставить в) Двокрапку