Як красиво попіл носить по салону.
Возять пацани колами, розпливаються райони.
Ні про що шкодувати немає буду; що залишив, небо приховає.
Знову свобода, я пірнаю з головою.
П'яний, п'яний, п'яний дощ пробирає дрож (по шкірі).
Ти ж в ці небеса більше не прийдеш (о боже).
Неусвідомлений туман палить, як вогонь (походу).
П'яний, гордий хлопчина проебал любов.
Вона приходить без сну.
Нікому не говорить, про що мріє.
Гроші, слова, абсолютної ролі не грають.
З голови хвиля, м'яко кайфом тіло обіймає.
Ой, дурень-дурень, ти нічого не розумієш.
Під величезним синім зливою, де залишилися ми з тобою.
Як же рано ваші діти відлітають за любов'ю.
Але занадто багато цьому житті, щоб знати польотів ціну подруга, я не той, з ким бути хотіла ти.
П'яний, п'яний, п'яний дощ ...
Объяснение:
І як сумно і прикро на душі, що на Україні не вберегли матінки-природи. Сьогодні трагічні дзвони лунають над нашою землею. Це дзвони пам'яті. Вони нагадують про страшну трагедію, яка відбулася в Чорнобилі. Саме там у квітні 1986 року вибухнув атомний реактор, і "мирний" атом приніс таке лихо, якого людство ще не знало. І найстрашніше те, що наслідки Чорнобильської трагедії ми будемо відчувати довгі роки, і нащадки наші не раз пом'януть її словами гіркими й гнівними.
Тяжкими роздумами про цю трагедію та її наслідки пройнята поема Івана Драча "Чорнобильська мадонна".
Вже сама назва твору висвітлює його суть. Мадонна — це жінка, прекрасна своїм материнством, це життя і продовження роду, це безсмертя людства. Митці всіх часів зображували Мадонну, у кожного вона своя, неповторна, її образ проходить крізь століття. Любов та ніжність творили Мадонн. Нова Мадонна народилась із спалахів збожеволілого атома, із страшної біди. І ім'я її — Чорнобильська мадонна.
На її очах змінився світ: ліс став "сонця рудіший", пишна рослинність стала насиченою радіонуклідами. Тепер отруєні і земля, і вода, і повітря.
Але найстрашніше те, що смерть торкнулася своїм крилом і дорослих, і дітей. І вагітна жінка вже ніколи не буде знати спокою за ще ненароджене дитя. Гинуть дорослі сини, борючись зі страшним вогнем, гинуть матері, які неспроможні до синам. Вогняний хрест тепер переслідує і синів, і матерів. Ніхто не врятується, бо смертельний вогонь "женеться хрестом навздогін".
Іван Драч намагається знайти витоки біди, чому вона сталась, і доходить страшного висновку: цю трагедію породили нелюди. Немає значення, хто вони: чи політики, чи вчені... Але вони будуть прокляті народом за недбалість, за байдужість.
Бог їм суддя.
І сьогодні обов'язок кожного з нас — зробити все, щоб ніколи більше не зазнала лиха Земля.
Люди! Бережіть землю! Бережіть заради дітей, онуків, заради життя!