Серед «Пам’яток української мови»: актові документи і грамоти, художня література, публіцистична література, полемічна література, наукова література та ін. Кожне видання, як правило, супроводжується вступним археографічними і лінгвістичними дослідженнями. Подаються словнички давніх і малозрозумілих лексем, списки скорочень, література, покажчики власних і географічних назв, ілюстрації. Рукописні тексти публікуються у транслітерації, друковані — факсимільне[4].
У 2015 році вийшло перше у вітчизняній медієвістиці найповніше зібрання пам’яток української мови найдавнішого періоду (Х–ХІІІ ст.) — "Хрестоматія з історії української мови Х–ХІІІ ст.", яке підготував В. В. Німчук в НАН України[5].
Скакав якось горобчик маленький по снігу - веселий,пісню наспівує.Аж раптом на ньго вовк як кинется! Злякалося пташеня,полетіло,як змогло,не високо,літати як слідує ще не навчилося.Наздогнав вовк бідолашного горобчика та за крильце - хвать! - і поранив.побігло птпшеня по снігу,а вовк уже близько,от-от і зараз схопить. Раптом трапилася горобчикові на дорозі горобина - велика,росла,і ягідок повно.
- Куди ж ті так біжиш,горобчику? - запитала вона.
Горнобчик і каже:
- Я,матінько-горобино,від вовка лютого тікаю! Та крильце моє...
Не встиг горобчик доказати,аж тут вовк уже наздогнав.Горобина його як вдарить гілкою,що у того й сльози з очей.Він кинувся на ненависну горобину,а та як почала його бити гілками,що ой леле! Вицарапала його усього,а той зо страху й втік.
І тоді добра горобина почала подгодовувати бідне пташеня до самої весни,піклувалася про нього,наче про синочка свого,а коли те одужало,то подякувало воно горобині та й полетіло до родичів.
- І щоб я робив без тебе? - сказав наостанок горобець горобині. - Помер би,мабуть...