Героями твору, події якого можна окреслити топонімами хутір Хмарище-Київ урочище Романівський Кут - Ніжин є Обери один варіант
Катерина, Іван, Івась
Наум Дрот, Василь, Олена
Микола, Тетерваковський, Макогоненко
Евріал, Анхiз, Сивілла
Меланія Череваниха, Гвинтовка, Петро
І ми "почали входити в образ" джентльмена... На перервах хлопчики намагалися, виходячи з класу, пропускати дівчаток уперед, у коридорі звільняли дорогу старшим. На уроках сиділи незвично тихо: не шепотілися, не підказували, не передавали записок, не викрикували — тобто поводилися ідеально. В усьому були підкреслено ввічливі. Звістка про те, що в нашому класі День джентльмена, миттєво облетіла школу. Спочатку всі просто здивувалися. Ми дуже хвилювалися, почували себе незвично в ролі джентльменів. Адже доводилося стежити і за своєю мовою. Треба було виглядати охайно. У їдальні ми не лізли, як звичайно, без черги за булочкою. Потім з нас почали жартувати: "Нічого, джентльмени, завтра ви станете такими, як і були: адже ви джентльмени на один день!"
На виховній годині вчителька підвела підсумок Дня джентльмена. Вона ще раз зазначила, що джентльменами за один день не стають і все в наших руках: від того, як ми будемо виховувати в собі ці гарні якості, залежить і ставлення до нас навколишніх...
Ми йшли до виходу зі школи з Вальком Жуковим, обговорювали сьогоднішній день. У дверях зіштовхнулися з жінкою похилого віку. Вона відступила, пропускаючи нас уперед. Ми, ніби нічого не сталося, спокійно пройшли мимо, розмовляючи про своє. І раптом Валька зупинився: "Але ж насправді так, ми виявилися джентльменами навіть не на день, а всього на декілька годин!"
Ми сіли в тролейбус. От де багато можливостей показати себе джентльменами! На наш жаль, у тролейбусі було багато вільних місць, тому виявити своє джентльменство — поступитися місцем старшим — нам не вдалося. Ми вийшли з тролейбуса. За нами виходила навантажена сумками жінка. Не змовляючись, ми простягнули їй руки. Вона посміхнулася і сказала: "От це справжні джентльмени!"