Пішло від нас літо. Прийшов час господарювати осені. Тепер вона, як повноправна хазяйка, розфарбовує все навкруги у свої улюблені кольори. Вулиці майорять жовтими та червоними фарбами. Дарує осінь-господарка людям свої плоди – вже достигли гарбузи, яблука, груші, горіхи.
Листочки потрохи опадають на землю і весело шуршать під ногами перехожих. Дмухає вітерець, і листя кружляє в осінньому вальсі. Ось накрапує дощик. В калюжах осінь-чарівниця малює свої картини. Пахне сирим листям та дощем. От яка вона, жовтокоса осінь!
тарас григорович шевченко — не лише відомий поет, але й відомий художник україни. з-під його пензля з'явилося чимало талановитих і неперевершених картин. свій перший автопортрет він намалював у 1840 році, коли стараннями друзів був уже викуплений із кріпацтва і почав навчання в академії мистецтв у петербурзі. його мрія здійснилася — він вільний і буде навчатися живопису!
перед нами молодий шевченко, йому лише 26 років. темне волосся відтінює світлий відкритий лоб, легка привітна усмішка сховалася в куточках губ. погляд очей глибокий і проникливий, у ньому і смуток за пережитим, і сподівання на кращу долю, але водночас трохи підняте підборіддя підкреслює наполегливий і впертий характер. пізніше він напише: «караюсь, мучусь, але не каюсь! »
овал обличчя юного тараса ніби освітлений дивним промінням на темному тлі. юнак, який зображений на картині, ще не знає, яка доля його очікує, тому погляд чистий, привітний. він ще не знає про допити, каземати, в'язниці, солдатську муштру, про заборону писати й малювати. йому зараз віриться, що він врешті вирвався на волю і тепер матиме змогу творити: малярський хист дасть можливість розкритися йому вповні.
це був період, коли майбутній великий поет навіть не здогадувався про своє призначення. та це буде потім, а зараз він радий бачити всіх і вітати на своєму порозі.