1 Іме́нник — самостійна частина мови, що має значення предметності, вираженої у формах роду, числа і відмінка, відповідає на питання хто?
2 Іменники можуть означати назви істот (хто?) та неістот (що?).
До істот належать іменники, що називають:
- осіб (мати, дитина, людина, футболіст, викладач);
- тварин (теля, кіт, голуб, зозуля, змія, комар, шершень);
- міфологічних істот (мавка, домовик, демон, чорт);
- померлих (мрець, небіжчик, покійник);
- означення людей у переносному значенні (зірка, дуб, пень, довбня);
Усі інші іменники є назвами неістот (кімната, метр, сміх, перемога, гурт, фінанси).
3 Переважну більшість у мові становлять загальні іменники, що означають узагальнені назви однорідних предметів, — назви, спільні для ряду однотипних предметів, істот, явищ, понять: книжка, учень, місто, виставка, сад, море, блискавка, природа, бадьорість тощо.
Значно меншу групу становлять в л а с н і іменники, що означають індивідуальні назви одного з ряду однотипних предметів.
До власних назв належать:
- імена, прізвища, псевдоніми, прізвиська: Катерина, Василь, Ярослав Мудрий, Михайло Коцюбинський, Леся Українка, Архімед, Цицерон;
- прізвиська тварин: Рябко, Барбос, Мурчик, Білий Бім Чорне Вухо;
- назви країн, держав, міст, сіл, гір, морів, озер, річок: Європа, Азія, Україна, Придніпров’я, Кривий Ріг, острів Земля Принца Карла, село Рясне, Південнокитайське море, Дніпро, Ла-Манш;
- назви книг, журналів, газет: драма «Лісова пісня», журнал «Сучасність», газета «Факти»;
- назви заводів, фабрик, пароплавів: завод «Більшовик», фабрика «Рошен», пароплав «Одеса»;
- назви організацій, установ, історичних подій, свят, почесні звання, найвищі посади: Рада Безпеки, Верховна Рада, Стародавня Греція, Перша світова війна, Прем’єр-міністр, Президент України;
- релігійні поняття: Матір Божа, Біблія.
Власні імена пишуться з великої літери, мають тільки однину (Київ, Харків) або тільки множину (Карпати, Чернівці).
Іноді прізвища та імена людей, коли вони служать для узагальненого означення цілого класу однорідних осіб, предметів і явищ, переходять до категорії загальних іменників: геркулес, дизель, кольт, браунінг, рентген, маузер, реглан, силует, донжуан.
Загальні іменники, виступаючи в мові у значенні індивідуальних назв, переходять у власні іменники: Захід (країни Західної Європи), планета Земля, Леонід Буряк, село Вишеньки. Часто тільки з контексту можна визначити, яким є іменник — власним чи загальним.
4 в Н. в. однини на -а (я) закінчуються переважно іменники жін. роду, на -0 – переважно чол.роду, на -о, -е – середнього роду.
5Спільний рід — рід української мови, до якого належать іменники, що мають одну форму на познаку кількох родів: чоловічого й жіночого, чоловічого й середнього, жіночого й середнього, чи всіх трьох.
іменники із закінченням на -а, -я та називають особу за її характерними діями або рисами поведінки: писака, кусака, читака, посіпака, недоторка, ябеда;
назви осіб на -о: агакало (чоловічий і середній рід), базікало (чоловічий і жіночий), чванько (чоловічий і жіночий)[2][3].
назв чоловічого або жіночого роду, утворені за до нших суфіксів зі значенням згрубілості, збільшеності: -ук-, -юк-, -уч-, -юч-, -уг-, -юг-, -иськ-: вітрюга, свинюка, хлопчисько[1].
Объяснение:
Маріїн, в'юн, бювет, рутвяний, гаряче, Бюффон, П'яченца, від'їхати, Іх'ямас, підйом, зів'ялий, Вюртемберг, роз'яснення, торфяний, рум'яний, Ак'яб, від'ємний, зекономити, Pюдберг, арф'ярка, дзвякнути, черв'як, духмяний, п'ятірка, лихослів'я, кровяний, жаб'ячий, морквяний, оловяний.