На мою думку , флегматикам.Кому можна не займати спокою, так це флегматикам. Їх емоційний фон незворушний, як водна гладь в безвітряну погоду. Їх дуже важко вивести з звичного душевної рівноваги, але якщо це сталося, то зупинити розбушувався флегматика не так просто. Однак найчастіше надмірний спокій позбавляє їх можливості виражати бурхливі емоції, такі як радість або які-небудь інші емоційні потрясіння. Флегматики розважливі, уважні, послідовні і не люблять квапити подій, воліють виконувати роботу в певній послідовності. Вони не здатні зосередити свою увагу відразу на декількох справах, вважаючи більш раціональним виконати одне завдання, але добре. З-за своєї любові до всього постійного і стабільного, флегматики не мають надто широким колом друзів, обмежуючись лише самими близькими, надійними і перевіреними друзями. Але цілком здатні уживатися з оточуючими їх людьми, зважаючи на свою миролюбність та врівноваженості, тому до нових людей, хоч і з труднощами, але цілком здатні пристосуватися. Такі властивості флегматиків можуть сприяти швидкому просуванню по кар’єрних сходах. З відомих людей флегматиками були: М. І. Кутузов, В. А. Крилов.
Вставні слова і речення виражають особисте ставлення мовця до висловлюваної ним думки.
Вставні слова і речення не несуть нової інформації, вони лише певним чином оцінюють, уточнюють основне повідомлення. Наприклад, маємо інформацію: Буде дощ. За до вставних слів і речень цій інформації, не змінюючи її, можна надати різних відтінків:
1. Безумовно, буде дощ.
2. Здається, буде дощ.
3. Кажуть, буде дощ.
4. На жаль, буде дощ.
5. Майте на увазі, буде дощ.
6. Отже, буде дощ.
У реченні вставні слова і речення:
1) виражають упевненість або невпевненість у тому, що повідомляється: безумовно, безперечно, звісно, звичайно, справді, і справді, само собою зрозуміло, розуміється, певна річ, ясна річ, правду кажучи, сказати по правді, признатися, ніде правди діти, щоправда, смію запевнити, слово честі, я знаю, я певен, мабуть, може, а може, можливо, певно, напевно, очевидно, видно, здається, ймовірно, бува, сподіваюся, можна сказати, треба гадати, припустімо тощо;
2) вказують на джерело повідомлення: кажуть, як кажуть, каже, мовляв, повідомляють, за висловом..., за вченням..., на думку..., на мою думку, гадаю, по-моєму, по-вашому, пам’ятаю, чую, бачу тощо;
3) виражають задоволення чи незадоволення мовця: на щастя, на диво, на радість, на жаль, на сором, як на зло, як на лихо, як на гріх, нівроку, соромно казати, чого доброго, хвалити долю, нарешті тощо;
4) привертають, активізують увагу співрозмовника: чуєте, чуєш, знаєте, бач, бачите, погодьтесь, уявіть собі, майте на увазі, зверніть увагу вас, даруйте на слові, пробачте, між нами кажучи тощо;
5) вказують на порядок думок, зв’язок між ними іб висловлення їх: по-перше, по-друге, нарешті, з одного боку, з другого боку, до речі, між іншим, крім того, а крім того, навпаки, отже, а отже, значить, таким чином, виявляється, власне (кажучи), наприклад, зокрема, взагалі, зрештою, так би мовити, одне слово, словом, коротше кажучи, повторюю тощо.