Повернувшись із чужини, Петро завжди повторював друзям : "У чужій сторонці не так світить сонце". " Дніпро -батько, Січ - мати", - відповідав сирота на запитання про батьків. Дідусь, розповідаючи про своє козацьке минуле, завжди повторював :"Пішов на Вкраїну, на степи, на вольнії землі" "Заспіваю я пісню, - вимовила мати, - "Летить ворон з чужих сторон" називається" "Не кажіть, що в мене немає долі!, - вигукнув молодий козак. -Степ да воля - козацька доля!" "І холод не страшний, коли козак молодий!" - весело сказав Микола та пішов рубати дрова. Батько завжди наказував мені :"То не козак, що отаманом не думає стати!" Я завжди любив повторювати слова: "Козацькому роду нема переводу". Мати сердилась на мої лінощі і казала : "Хто любить піч, тому ворог Січ!"
Жанр — соціальна повість Час написання — 1858-1859 роки Тема: зображення тяжкого становища кріпаків та наростання стихійного протесту проти несправедливості та неволі.
Ідея: змалювання почуття волелюбності народних мас, показу протилежних поглядів на любов, шлюб, солдатчину.
Композиція Експозиція — І розділ, у якому читач знайомиться з оповідачкою Устиною; про людей та події розповідається крізь призму світосприйняття героїні. Зав’язка – Приїзд панночки й обрання Устини покоївкою. Розвиток дії — настає через загострення стосунків панночки з кріпаками, її одруження і переїзд на хутір. Кульмінація – Сцена, у якій пані побила стару кріпачку. Хотіла побити й Устину, але на перешкоді став Прокіп. Розв’язка — Прокопа віддають у рекрути, Устина переходить до міста наймичкою.
на украинском будет " бачу"