Відповідь:
Привіт, Олег. Як справи?
-Все нормально. Бачиш, ось морозиво їм.
-А навіщо обгортку кинув на землю?
-Ну то й що? Тут і без мене багато сміття.
-Так цього не було б, якби кожен слідкував хочаб за собою.
-Що ти маєш на увазі?
-Тобі подобається ,коли у лісі чи в парку сміття?
-Ні.
-Але чому це постійно трапляється?
-Бо багато людей не забирають з собою своє сміття.
-То виходить, що багатьом подобається жити на сміттєзвалищі? Ми заслуговуємо лише на таке, якщо самі його створююмо. Навколо нас те, що ми зробили.
-Я підняв обгортку. Пробач, мені дуже соромно. Я зовсім не хочу жити на смітнику, бо я людина. Тепер я розумію, що і тут треба чинити по-людськи. Бо лише ми відповідаємо за те, що нас оточує.
Пояснення:
Недарма вважається, що праця облагороджує людину. Адже задля того, щоб зробити будь-що добре, потрібно вчитися та розвиватися. Уміла в своїй справі людина – наче митець, що створює шедевр. ЇЇ рухи красиві та відточені, хоч вона малює картину, хоч рубає дрова. Отаке захоплення в мене завжди виникає, коли я гаю, як моя мама вишиває "хрестиком" картини.
Моя мама Олена дуже любить вишивати. Раніше вона часто робила вишиванки у народному стилі, як її навчила бабуся. Зараз їй подобається вишивати величезні, ніби намальовані картини. Хоч вишивати хрестиком і не складно, це потребує майстерності та терпіння. Мама сідає біля вікна чи лампи та дістає з шухляди п’яльця зі спеціальною тканиною, різнокольорові нитки та ножиці, та схему картини, надруковану на папері. Вона акуратно розкладує все необхідне та приступає до роботи. Голка в маминих руках просто літає! Мама швидко та легко робить стежки, рахуючи їх пошепки. Зайву нитку вона обережно відрізає гострими ножицями. В неї напоготові декілька голок з різними нитками, бо для однієї картини може знадобитися не менше десяти кольорів. Час від часу мама відсувається від своєї картини та дивиться, чи все зробила правильно. У цей час вона не любить, коли її відволікають, бо мусить стежити, щоб не збитися зі схеми.
Коли мама втомлюється, то акуратно збирає своє приладдя назад у шухляду та деякий час роздивляється, що в неї вийшло. Мушу визнати, вона ніколи не буває повністю задоволена результатом, хоча її картини виходять дуже гарними. Та мама вважає, що завжди можна зробити ще краще – швидше та акуратніше. Тому вона з радістю береться за нові роботи, щоб навчитися новому.
Семья – это святое, это твоя сила, это твоя защита и надежды, это твоя вера и стремление, это твоя крепость. Это те люди, что будут с тобой на протяжении твоей жизни, будут идти рядом, держать за руку, будут подставлять плечо.
Моя семья небольшая, но крепкая и дружная. Мы привыкли поддерживать друг друга: когда находимся на расстоянии, обязательно звонить, когда кто-то болеет, то почти круглосуточно дежурить возле кровати, когда кому-то нужна поддержка, то приходить на , несмотря на расстояние.
На праздники мы всегда собираемся вместе, к нам приезжают родственники:
дедушки, бабушки, дяди и тети со своими детьми. Накрываем большой стол, готовим много разных вкусных блюд. А когда садимся все за стол, начинаем шутить и рассказывать истории из жизни. Я люблю свою семью за то, что в ней нет места ссорам и раздору, эгоистичности и зависти. Бабушек и дедушек уважаем, а когда они не могут приехать к нам, мы находим время, чтобы посетить их, привезти им чего-нибудь вкусненького.
Следует различать понятия семья и семья. Потому что семья – это твои папа и мама, родные братья и сестры. А семья – это все родственники, связанные с тобой кровным связью.
Я не знаю, семья из пяти
мужчина большая или маленькая, но для меня она большая за все, что есть в мире. Папа и мама с детства приучали меня и моих двух братьев к порядку и дисциплине, к ответственности и уважения ко всему, что нас окружает. Мы выросли целеустремленными и уверенными в собственных силах людьми. А семья приучила нас к единству и взаимопониманию..
Моя семья – это символ тепла и искренности, любви и доброты. Знания, которые она мне дает, я пронесу с собой по жизни и строить свою семью именно беря пример со своей семьи.