Джерелом виникнення фразеологізмів в українській літературній мові є:
- вислови з античної культури: золотий вік (щаслива пора, епоха розквіту); золотий дощ (несподіване багатство); сіль землі (кращі люди свого часу); альфа й омега (початок і кінець); сади Семірачіди (прекрасні місця); самозакоханий Нарцис (самозакохана людина); неопалима купина (безсмертя народу); обітована земля (багатий край);
- крилаті вирази українських письменників: Хіба ревуть воли, як ясла повніа? (Панас Мирний); Нехай не забувають люди, що дурень всюди дурнем буде (Л. Гяібов); Пам'ять серця (О. Корнійчук); Борітеся - поборете! (Т. Шевченко); Нам треба голосу Тараса (П. Тичина);
- переклади видатних людей: Чиста краса, чисте мистецтво (І. Кант); Народжений плазувати літати нездатний (М. Горький);
-переклади крилатих виразів російських письменників: Насмішки боїться навіть той, хто вже нічого не боїться (М. Гоголь); Сидіння між двома стільцями (М. Салтиков-Щедрін); Промінь світла у темному царстві (М. Добролюбов); Герой нашого часу (М. Лєрмонтов):
- переклади крилатих виразів зарубіжних письменників: Бути чи не бути (В. Шекспір): Усі жанри прекрасні, крім нудного (В. Вольтер): Синій птах (М. Метерлінк); Машина часу (Г. Уеллс);
- біблійні й євангельські вислови: Берегти, як зіницю ока: Прощайте ворогам вашим; Маслинова гілка: Мафусаілів вік; Співати Лазаря; Книга за сімома печатями.
Серед імен тих, кому судилося увійти до когорти митців епохи «розстріляного відродження», можна знайти й талановитого українського поета Євгена Плужника. Доля подарувала йому усього тридцять вісім років життя. Вже тяжко хворий на сухоти, у 1936 році митець був заарештований і засланий до Соловецького концтабору, де невдовзі й помер.
А скільки їх ще, люблячих життя і світ, молодих і талановитих, загинуло на ковадлі сталінського терору?! Для того, щоб заарештувати, особливих провин не шукали, достатньо було потрапити під підозру у «антидержавній діяльності» або отримати ярлик «ворог народу». З особливим задоволенням сталінські приспішники полювали на людей мистецтва, на духовну еліту українського народу. До цієї еліти належав і Євген Плужник — людина тихої вдачі, незвичайного таланту, стримана і навіть обережна. Але тримався митець завжди незалежно, і цього було достатньо.
Є. Плужник ніколи не був ворогом радянського ладу, а тим більше, ворогом народу. Поет намагався осмислити, зрозуміти тогочасне життя, яке бачив «сотнями ран». Його поетичні твори стали вираженням совісті і правди, він повністю ввірився своїм сучасникам:
«Суди мене судом твоїм суворим,
Сучаснику! — Нащадки безсторонні
Простять мені і помилки, й вагання».
Поет вірить, що його зрозуміють:
«І пізній сум, і радість передчасну, —
Їм промовлятиме моя спокійна щирість».
«Спокійна щирість» Є. Плужника була основою його світосприйняття і світобачення. Таку життєву позицію митцю не змогли пробачити, коли в Україні почалися політичні судові процеси. Коли читаєш проникливі і чисті поетичні рядки Є. Плужника, відчуваєш, що його душа міцно пов’язана з душею багатостраждального українського народу:
«Ой, упали ж та впали криваві роси
На тихенькі-тихі поля...
Мій народе! Темний і босий!
Хай святиться твоє ім’я!»
Незвичайно вражає і глибина почуттів та думок поета, а життєву науку митець пізнає в природі:
«Вчись у природи творчого спокою
В дні вересневі. Мудро на землі.
Вір і наслідуй».
Природа навіває йому філософські роздуми про вічність Всесвіту і незнищенність краси:
«Я дивлюсь і бачу: все навіки
На цій осінній лагідній землі».
Радісні надії і прагнення миру були для Є. Плужника життєво необхідні. Його життя, як і його поезія була адресована співвітчизниками, а ради щасливого майбутнього наступних поколінь митець був здатний на самопожертву:
«Благословен єси, часе мій!
О, жорстокий! І весь в крові!
— Це нічого, що я, мов гній, —
Під посіви твої нові!»
Вийшовши з народних витоків, страждаючи за український народ, ділячись останнім куском хліба під час голодомору 1933 року, талановитий поет Євген Плужник увійшов у безсмертя, щиро вірячи у перемогу добра:
«Зійде колись велетенський посів
Тишею вірних днів!»
ХХІІ століття . - між підметом і присудком