Собор стояв посеред снігів у холодній білій самотині. Возносився рожево під саме небо, і низькі хмари черкали об найвищу баню, заплутувалися безпорадно поміж бань нижчих, умить зупинялись у своєму бігові, і тоді видавалося, ніби починає летіти понад землею сам собор, і суцільна його дивна рожевість заступалася жовтістю від кованого золота, яким покрито було бані, й увесь собор зненацька засвічувався, мов щільник, повний меду, і в найпохмуріших душах ставало ясніше від того видовища (З роману П. Загребельного «Диво»).
Текст 2
Біля св. Софії. Як тут тихо, як одразу входиш у світ високого,— сама молиться душа… Могутні тучі каштанів безшелесно стоять на варті золотих верхів… Боже, яке щастя, що цей шедевр у нас є, що він нас єднає!
Софія — душа Києва, душа України. Ніде так, як тут, не почуваєш силу творчого генія, могутній поетичний дух нашого народу. Витвір справді бого-натхненний, як казали колись… І може, вища сила відвела в останню мить чорну руку руйнівника (Зі щоденника О. Гончара).
Текст 3
Мовчить собор. Не видно облупленості, іржі на банях, ніч скрадає на ньому всі травми часу… він стоїть, думає свою одвічну думу. Про що вона? Усе тут проходило перед ним, як перед свідком і перед суддею. Ще, здається, недавно рипіли гарби повз нього зі снопами, клекотіла революція на цьому майдані соборному, дзвони калатали на сполох, кликали на сходки, на пожежі, то радісно, то тривожно будили передмістя… Поглядом болю і туги дивилися на нього розширені очі дівчат-полонянок, коли їх тисячами гнали мимо собору в Німеччину. Ридання чув, і крики надії, і залізні туркоти війни, і її, ще страшнішу тишу… (З роману О. Гончара «Собор»).
Які художні засоби використано в текстах? Чи передають вони авторські враження й емоції?
Які образні вислови добирають письменники до собору?
Вся історія людства починалася писатися не завтра, не через якийсь час, а сьогодні і зараз. Кожному важливого моменту відведено свій час в історії. Той час, коли всі трапилася, і не хвилиною пізніше або раніше. Так, і в нашому житті, все трапляється, тоді, коли потрібно. І якщо кожен замислювався, що саме від його сьогоднішнього рішення залежить завтрашній день, можливо, все було б зовсім по-іншому і набагато краще.
Є люди, які покладаються на долю. Але ж свою долю ми будуємо самі. Від прийнятих ними рішень, від сказаних слів і від зроблених справ залежить наша доля. І якщо покладатися на долю, то це-те ж саме, що покладатися на себе. Просто люди знайшли собі виправдання для того, щоб сьогодні нічого не робити. Але коли ще, якщо не сьогодні. Наша історія, наше життя починає писатися з моменту зачаття і до останнього вдиху. І нікому і ніколи не вдалося відстрочити цей момент хоча б на секунду. Все сталося, так як і повинно було статися і саме в цей момент, не завтра, не через рік, а сьогодні.