Яка це добра й світла година, коли село йде на Великдень до церкви! Вийнято зі скринь і шаф найкращий одяг, а для нас він таки найкращий у світі. Вишивані сорочки та блузи, на яких барвляться квіти й чарують око предивні візерунки, вишивані кептарики, брилики на хлопчиках, віночки й стрічки на дівчатках. І все це нове, одягнуте сьогодні вперше, бо цілий рік готувалося до Великодня. Сплетені з лози й розмальовані майстровими руками кошики, прикрашені вишиваними рушниками. Усе чисте й біле, як цей світ, чекає на себе краплі свяченої води.
А церква й довкола церкви — мов великий живий квітник. Люди прийшли посвятити паски. Село стоїть у всій своїй одвічній красі, душевній тленості. Рід коло роду, як з давніх-давніх часів. А серце звернуте до неба, і тиша така дзвінка, ніби щойно над цим окрайцем української землі перелетіли святі.
І не перепинити цієї живої народної ріки до церкви, бо в її святості живе наш дух, бо так виростали наші традиції, єдналася нація, так благословилася незалежна Україна
Одного ранку ми з Мишком вирішили сходити в ліс, назбирати грибів. Отже, узяли кошики и пішли шукати гриби. Зайшли у глиб лісу, шукали довго, але нарешті знайшли довгоочікувані підберезники. А вони ж ховалися від нас, і якби я раптом не угледів одного то й не знайшли б їх. Ми звісно дуже зраділи з другом, що натрапили на велику схованку. Отже, всі знайдені гриби ми поділили порівну і принесли кожний додому. Ми з мамою зварили грибну юшку і ласували довго й смачно!