Мрія — це неначе сценарій, а ми — режисери. Людина має право створити все, що захоче, вигадати найдивовижніші обставини, зануритися в неймовірні пригоди й, урешті-решт, відчути себе володарем світу. Але, на жаль, найчастіше сценарій залишається лише сценарієм, купою паперу з ідеальною моделлю життя. А ми вже починаємо свято вірити, що живемо в казці.Ще з самого малечку ми про щось мріяли. Хтось хотів бути спортсменом, хтось мати круту машину чи багато гарних речей. Час йде, а ми все продовжуємо мріяти та на жаль, багато людей так і не досягли бажаного. Зараз я хочу разом з вами поміркувати, що краще: жити мріями чи будувати плани, які ми будемо втілювати у життя?
Ми знаємо, що ніхто не досягав бажаного не роблячи щось для цього. Тому, коли ми бачимо успішну людину ми повинні розуміти, що задля досягнення своєї мети вона дуже багато працювала. Так і ми, якщо хочемо не просто мріяти, а мати те, про що мріємо повинні наполегливо працюват
Мова. Навчатись їй так просто й одночасно так складно. Українська мова живе всередині нас. Навіть не вивчаючи її, без проблем розуміємо, бо це наша мова. Ми українці, і нам соромно не знати своєї власної мови, соромно не намагатись розвивати своє мовлення.
Так, українську мову ми вчимо в школі, але для справжнього володіння нею цього недостатньо, треба самотужки додатково займатись.
Необхідно багато читати. Читати вголос і про себе, читати не лише художню, а й публіцистичну літературу. Саме таким чином я покращую свій лексичний словниковий запас, вчусь володіти літературною мовою.
І чим більше я читаю, тим кращим, і я це помічаю, стає моє мовлення.
Але всі ці знання так і залишились би в теорії, якби я не спілкувався. Спілкуючись рідною мовою, я можу помітити свої власні помилки, виправити їх. Слухаючи своє мовлення, я помічаю, чого мені бракує, на що звернути увагу, з чим виникає найбільше проблем, де найбільше помилок.
Останнім часом у нас приділяють велику увагу українській мові. Ми частіше чуємо її — і по телебаченню, і по радіо, і навіть на вулиці. Завдяки телевізору та радіо ми, непомітно для самих себе, вивчаємо мову, вчимось розуміти її. До речі, диктори надають інформацію суто літературною мовою, враховуючи всі вимоги до її вимО
ви, і це для нас корисно. Отож, ще один засіб навчання мові — це телебачення та радіо. Я намагаюсь уважно слухати, запам’ятовувати, одним словом — навчатись.
Так, це складно. Процес пізнання дуже повільний, тут неможливо поспішати. Навчатись необхідно вдумливо, старанно, інакше найголовнішого можна не помітити.
Але я не боюся складнощів, невдач, адже я працюю, отже — розвиваюсь. Без мови немає жодної країни, а це значить, що я зобов’язаний знати свою мову, адже «мова — це щось далеко більше за механічний зв’язок між людьми, це відбиток свідомості людини — це прояв її».
Ніч у степу...(В.)