Вiн дуже гарно смiється, хапаючись руками за тин, ворота, рiжок хати чи дерево, а коли нема якоїсь пiдпiрки, тодi нею стає його присохлий живiт.
В божому храмi страшенно пахло свiжовиробленими кожухами i розiгрiтим воском.
Нижче, лiворуч, був рай, обнесений товстелезним кам'яним муром.
Я ще раз зiтхнув — це i для себе, i щоб дiд iв мене, безчобiтного, — та й, думаючи своє, почав витирати ноги об прочовганий жорник, що лежить бiля нашого порога.
Навiть коли його маєтки записували в Сiльрадiвськi книги, чоловiк доводив, що вiн не бiдняк, а середньомаючий хлiбороб.
(Усі речення взято з повісті "Гуси-лебеді летять..." Михайла Стельмаха
Завтра у нас контрольна робота з української мови сказала Марія Олександрівна. Ми вирішили с Павлом підготуватися до неї. Він прийшов до мене ми, ми сіли за робочий стіл взяли чорновики та почали писати в мне зламалася ручка, та поки я знайшов нову Павло мені каже навіщо ти шукаєш нову ручку, якщо ця чудово пише? Ми посміялися та вирішили все таки січта та підготуватися до контрольної. У мене закінчилася чернетка та навіть палітурка, Павло відірвав мені нового листка, навіть цей закінчився але всеьаки я втулив останні 2 рядки та ми закінчили підготовку, та пішли грати у піонербол. Ось така була в нас весела підготовка.
Ми готувалися до контрольнольної роботи. Усі сиділи тихо, але коли прийшли до нас старшокласники, усе стало зовсім інакше. Усі почали галасувати, кричати, їздиди ровером по класі. Дівчата пішли по вчительку , і сказали що там в них шум і гум. Вчителька сказала що зараз їм запише зауваження у щоденник і дасть їм поза вуха. Коли вона прийшла до класу , усі сиділи тихо. Вона нас питала чи був тут хтось крім нашого класу . Усі хором сказали що ні. Вона повернулася на своє місце. Далі таке траплялося 5 разів. Але коли останній раз вчителька залишилася, то старшокласники прийшли і вчителька розмовляла з ними і тоді пішла співати різні веселі пісні, танцювала з кожним вальс. Ось така у нас була весела та смішна підготовка до контрольної роботи.
Відповідь:
Вiн дуже гарно смiється, хапаючись руками за тин, ворота, рiжок хати чи дерево, а коли нема якоїсь пiдпiрки, тодi нею стає його присохлий живiт.
В божому храмi страшенно пахло свiжовиробленими кожухами i розiгрiтим воском.
Нижче, лiворуч, був рай, обнесений товстелезним кам'яним муром.
Я ще раз зiтхнув — це i для себе, i щоб дiд iв мене, безчобiтного, — та й, думаючи своє, почав витирати ноги об прочовганий жорник, що лежить бiля нашого порога.
Навiть коли його маєтки записували в Сiльрадiвськi книги, чоловiк доводив, що вiн не бiдняк, а середньомаючий хлiбороб.
(Усі речення взято з повісті "Гуси-лебеді летять..." Михайла Стельмаха