Щастя... У кожної людини воно різне. На мою думку, найбільше щастя — відчувати, що ти потрібен людям.
Щастя — це відкривати незвідане. Першовідкривачі нових земель були, мабуть, дуже щасливими людьми. А якими ж щасливими виявилися космонавти — першовідкривачі космосу! Чехословацькі мандрівники Зігмунд і Ганзелка — щасливі наші сучасники: вони своїми очима бачили природу і людей Африки, Америки, Азії, Європи, зняли багато документальних фільмів, написали дуже цікаві книги.
Щастя — це відчувати красу рідної природи, як Т. Г. Шевченко, П. Г. Тичина, І. С. Нечуй-Левицький, В. М. Сосюра... Мабуть, велике щастя випало М. Коцюбинському, коли він, мандруючи Прикарпаттям, збирав матеріали для своєї повісті "Тіні забутих предків".
Бути щасливим — це означає бути всебічно розвиненою людиною, любити свою Вітчизну, рідну природу, мистецтво, працю, справедливість. Але бувають обставини, яких людина не може подолати, яку б силу волі вона не мала. Я часто запитую себе: чи була Леся Українка щасливою? Адже все свідоме життя її сковувала, мучила важка хвороба. Нелегко їй жилося, але скільки сонячної радості в її ліричних творах! Герої її поезій, поем, драматичних творів своїми роздумами і глибокими над природою відстоюють щастя людини.
А пейзажі у ранніх поезіях Павла Тичини і "Мисливські усмішки" О. Вишні!
Глибоко підчувати красу природи, дбати про її збереження на щастя людям — важливе завдання нашої літератури. Тому мені дуже подобаються з українських письменників М. Чабанівський, А. Малишко, Д. Панличко. Їхні герої — великі правдолюби. Але для щастя людніш цього замало. П. А. Грабовський писав, що милуватися благодатними куточками природи можуть і філістери, люди байдужі до долі "роду, до трудящих. Я вважаю, що щасливі ті люди, які палко люблять свій народ.
Жили собі їжак і заєць. Вони були найкращими друзями.Гуляли, веселились. Їм було тепло і затишно на сонечко. Але бачать йде вовк тай каже:
-не люблю солнце. Я очі від нього замружую. Якщо б воно зникло було б дуже гарно.
Сонце почуло що воно не подобається вовчику. Це було дуже образливо для сонечка. Воно взяло і зникло. Стало паморочно. Їжак і зайчик зрозуміли що сонечку було неприємно, що вовчик на нього так казав. Підбігли вони до вовчика та й стали просити:
-Вовчику, вовчику ! Що ти натворив? Сонечко образилося на тебе.
-Не буду я нікого пробачення просити-відповідає вовчик
-Що ж нам тепер робити ? -каже заєць!
-Я розумів що я був неправий. Але я боюся просити пробачення-сказав засмучено вовк.
-Та давай ми тобі до Давай всі разом!
І почали вони кричати:
-Сонечко пробач!
А сонечко не вміла довго ображатися. Тому воно повернулася до них . І з того часу в них було все добре .