Покров
Эту землю снова и снова
Поливала горячая кровь.
Ты стояла на башне Азова
Меж встречающих смерть казаков.
И на ранней заре, средь тумана,
Как молитва звучали слова:
За Христа, за святого Ивана,
За казачий престол Покрова,
За свободу родную, как ветер,
За простую степную любовь,
И за всех православных на свете,
И за свой прародительский кров.
Не смолкало церковное пенье;
Бушевал за спиною пожар;
Со стены ты кидала каменья
В недалеких уже янычар
И хлестала кипящей смолою,
Обжигаясь сама и крича...
Дикий ветер гулял над тобою
И по-братски касался плеча:
За святого Ивана, за волю,
За казачью любовь навсегда!..
Отступала, бежала по полю
И тонула на взморье орда.
Точно пьяная ты оглянулась, -
Твой сосед был уродлив и груб;
Но ты смело губами коснулась
Его черных, запекшихся губ.
"Эти дни не могут повторяться..."
Эти дни не могут повторяться, -
Юность не вернется никогда.
И туманнее и реже снятся
Нам чудесные, жестокие года.
С каждым годом меньше очевидцев
Этих страшных, легендарных дней.
Наше сердце приучилось биться
И спокойнее и глуше и ровней.
Что теперь мы можем и что смеем?
Полюбив спокойную страну,
Незаметно медленно стареем
В европейском ласковом плену.
И растет и ждет ли наша смена,
Чтобы вновь в февральскую пургу
Дети шли в сугробах по колена
Умирать на розовом снегу.
И над одинокими на свете,
С песнями идущими на смерть,
Веял тот же сумасшедший ветер
И темнела сумрачная твердь
Объяснение:
Ще З пелюшок пам’ятаю свою бабуню Ганну. Вона завжди вставала з ліжка Після третіх півнів та одразу ставала до праці – готувала, шила, прибирала, у городі наводила лад. Бабуня казала, що її молодість припала на важкі часи. Усе необхідне для життя було потрібно заробляти наполегливою працею, з самого дитинства, ніщо не підносилося На срібному блюдечку. Але з часом це Стало їй у великій пригоді, адже вона звикла до праці, казала, що вона приносить радість.
Моя бабуня отримала професію, Набила руку в своїй справі, тому її завжди шанували. Навіть на пенсії вона ніколи Не била байдики. Хоч Багато води сплило з часів її молодості, любов до праці допомагала їй не втрачати Жаги до життя до глибокої старості.
Запитайте у різних людей, що робить їх щасливими, від чого вони отримують найбільше задоволення, - і ви отримаєте купу найрізноманітніших відповідей. Дехто відверто скаже: мене роблять щасливим гроші, достаток, багатство. Справді, якщо весь час думаєш про те, як нагодувати сім"ю або заплатити за квартиру, щасливим бути важко. Так само і зі мною. Я не прагну набити повні кишені хрусткими купюрами, але для мене важливо мати певну суму грошей, щоб почуватися впевнено.
Але справжнє відчуття щастя до мене приходить тоді, коли я зустрічаюся зі своєю коханою дівчиною. Ця людина мені дуже дорога, бо розуміє мене і відповідає взаємністю на мої почуття до неї. Це мене окрилює, прямо підносить над землею, дарує впевненість у своїх можливостях, викликає справжню ейфорію і надихає на нові досягнення, аби подобатися їй ще більше.
Я думаю, навіть переконаний, що без кохання щасливою не може бути жодна людина.