ответ: Я живу на дереві. Не можу жаловатся, мені затишно і сухо. Дерево велике, і у мене сотня братів, одні відлітають, інші залишаються. Кажуть, що якщо полетиш, то більше ніколи не повернешся. Я турбуюся за своїх братів. Де вони? Як їм? Чи знайшли вони інше дерево? Я боюся так само як і вони полетіти, і не повернуться. Мені подобається, коли йде дощ. Краплі чистої води стікають з мене даючи прохолоду дереву. Я люблю дощ. Він дає щастя, і забезпеченість водою. Мені не подобається, коли моїх братів зривають, і ще коли настає осінь. Восени ми всі повинні полетіти, залишаючи нове місце, для нових листя. Я мрію, про те, що не будуть зрубувати дерева і будувати на їх місці будинку, я мрію, про те, що не будуть рвати гілки, для виробів або гри з собакою. Я хочу завжди бути листочком. Жити можна спокійно, нічого не боячись. Добре бути листочком...
На мою думку, правильне і перше, і друге твердження. Адже справжній друг має і допомагати, і радіти за тебе. Та якщо у тебе все-таки є такий чудовий друг, то теж потрібно намагатися дотримуватися цих правил. Бо той, хто не до в тяжку хвилину, той автоматично перестає бути другом. А якщо не радіти за чужі успіхи, то зі сторони може здатися, що ти просто заздриш.
І тут ми плавно переходимо до заздрості. Те, шо заздрити не можна, знає кожен. Та от чи справді він ніколи не заздрить? Ще краще усі знають, що у дружбі заздрощам не місце. А як щодо товаришів - вони ж не друзі. Але все-таки заздрити не можна нікому - навіть незнайомим людям, не кажучи вже про товаришів та найкращих друзів.