,воно мабуть побігло до своєї матері,подумав юнат.Він набрав побільше м'яса та води і побіг до лисячої нори.У норі була лисиця та її діти але хлопець не бачив чи є там його лисеня.Тоді він поклав перед норою м'ясо та поставив воду і трохи відійшов,щоб дикі лисенятка не злякалися йогоі став чекати.Через деякий час лисиця та її діточки вийшли ,щоб зкуштувати гостинці і юнат побачив свого маленького лисинятка. З того дня він вирішив час від часу навідуватися до лисячої сім'ї та пригощати їх гостинцями.
Бібліотека є в кожній школі. І немає школяра, який би не переступив її порога. Зрозуміло, що сюди приходять за підручниками або для того, щоб узяти додому прочитати книгу "за програмою". Для мене бібліотека в школі — це спілкування з розумною і доброю людиною Вірою Михайлівною. Завдяки їй я приходжу до бібліотеки майже щодня, мені постійно щось тут потрібно. Віра Михайлівна навчила мене працювати в бібліотеці. Тут у мене улюблений куточок, вірніше, стелажі з різноманітними словниками й томами енциклопедій. Багато з цих книг є тільки в шкільній бібліотеці, що збирала й упорядковувала після кожного навчального року ще мама Віри Михайлівни, теж бібліотекар. Я часто приходжу туди, щоб іноді погортати старі газети "Піонерської правди", журнали "Перець" і "Крокодил", які збереглися тут. А якщо мені просто хочеться прочитати що-небудь цікаве, але я ніяк не придумаю, що саме, Віра Михайлівна обов'язково знаходить для мене те, що, виявляється, мені й було потрібно. У бібліотеці стоять три столи — це не читальний зал, а ніби місця для нетривалої роботи з літературою. Іноді сядеш погортати книгу на хвилинку, а опам'ятаєшся години через дві. І Віра Михайлівна навіть ходити намагається тихіше, щоб не заважати. Узагалі шкільна бібліотека стала частиною мого життя.
З того дня він вирішив час від часу навідуватися до лисячої сім'ї та пригощати їх гостинцями.