Друг пізнається в біді. Так, так і є. Якщо у вас трапилася біда, то першим, хто прийде на до буде саме друг.Він спробує зробити все, що завгодно, щоб до навіть якщо знає, що нічого не може. І від його зусиль вам — і йому теж — стане легше.Коли ви потрапите в неприємну ситуацію, то тільки один залишиться з вами. навіть якщо ця ситуація дуже складна. Іноді, звичайно, допомагають не тільки друзі, але зазвичай це відбувається тоді, коли ви самі можете легко впорається з неприємностями, і до виходить чисто символічна, непотрібна.Хоч це і теж приємно. Але в такій біді, де всі опускають руки і відходять в сторону, до тільки вірний друг. І тоді, нарешті, стане зрозуміло, хто ж саме з усіх ваших друзів-приятелів так, знайомий, з яким можна поговорити, зіграти у футбол, але не більше того, а хто — справжній друг, на якого можна покластися в скрутну хвилину і який до завжди.Якщо та людина, яку ви вважали одним, не зміг до вам в біді і не кинувся на виручку — задумайтеся, а може бути, ви самі були недостатньо уважні по відношенню до нього? Раптом ви теж колись не до йому, пропустили, недогледіли — і тепер він віддаляється від вас?Звичайно, ситуації, в яких один рятує друга від смерті, трапляються нечасто — точніше, дуже рідко. Але от різноманітні дрібні прикрі незручності проявляються часто. Скажімо, ви хворієте, вдома нікого немає, а вам потрібно купити аспірин. Ви можете абияк встати з ліжка, доволоктися аптеки і купити ліки. А можете подзвонити другу, що живе в сусідньому будинку, і по його купити потрібне вам ліки.Наведемо інший приклад. Друг терміново потребує вашій присутності, а ви в цей час дивіться цікаву телепрограму. Як вчинити? Зрозуміло, поквапитися до одного! Але чи завжди ми чинимо саме так? Чи не трапляється нам відмовити в до навіть самому найкращого друга? Якщо в подібній ситуації ви воліли дивитися телевізор, то це означає, що саме випробування на дружбу вами не пройдено. Насправді дружба в таких дрібницях і проявляється. Але якщо трапиться щось більш важливе, то друг все одно до ТАКИЙ ПОЙДЕТ ??
Слова мораль, етика сприймаються в наш час неоднозначно. З одного боку, всі ми начебто розуміємо, що без моралі жити не можна. З іншого — моральне легко набуває в нашій свідомості присмаку чогось набридлого, нещирого: «моральний кодекс», «морально-трудове виховання», «моральна стійкість» людини-гвинтика . Чи не закладені ці нещирість і докучливість у самій природі моралі? Одвічні пошуки й проблеми людської душі, що ми їх звемо моральними, — це, звісно, цікаво, важливо для кожного. Але, можливо, правий Фрідріх Ніцше, і найсуттєвіше в житті людини починається якраз «по той бік добра і зла»? Так, порядна людина має зважати на вимоги моралі. Проте хіба ж ми не бачимо, як раз у раз святкує життєві перемоги саме той, хто здатний через ці вимоги переступити? І про яку порядність може йтися на голодний шлунок? Може, високі моральні переживання — привілей тих, хто вже має достаток? А може, вся моральі полягає саме в тому, щоб здобувати достаток, звільняючи себе і своїх близьких від злиденності й принижень, несумісних з людською гідністю? А різні герої й альтруїсти-фанатики — чи не краще взагалі без них?Може, й справді, щаслива та країна, котра не потребує героїв? Чому ж тоді мимоволі завмирає серце, стикаючись із проявами справжньої моральної шляхетності? З одного боку, нам твердять про пізнання добра і зла. З іншого — кому не доводилося стрічати простих і щирих людей, котрі й гадки не мали ні про які філософії моралі, а проте вирізнялися бездоганною добротою? І навпаки — високоосвічених негідників, що зі знанням справи творили зло? Втім, ставлячи всі ці запитання, ми вже занурюємося в царину етики, царину роздумів про людську моральність. Бо ж від оцих гірких і пекучих питань неможливо просто відмахнутися, до них знову і знову підводить нас саме життя. І ще одне: чи можуть узагалі існувати якісь остаточні загальнозначущі відповіді на такі запитання, чи не йде кожен тут своїм шляхом і обирає те, що йому ближче? А коли так — навіщо потрібна тоді наука етика? Поміркуймо. Насамперед зважимо на те, що й справді поняття моралі й моральних цінностей у нас, м'яко кажучи, заексплуатовані. За роки радянської влади ввійшло у звичку латати «моральним чинником» усі дірки дряхлі-ючого суспільного організму; не дивно, що у своєму падінні збанкрутіла система потягла за собою все пов'язане з нею — так криза моралі соціалістичної обернулася на девальвацію моралі загалом. Тим часом чим гостріші проблеми постають перед нами, чим непевніші перспективи на майбутнє — тим невідворотніше прагнення сучасної людини знайти якийсь твердий Грунт під ногами, те, заради чого варто було б жити, що могло б слугувати своєрідним камертоном її збудженій душі, мірилом її вчинків. Свідомо чи несвідомо вона знову й знову звертається до кардинальних питань моральності, питань вибору моральних цінностей. Ми не можемо відкинути їх узагалі — так той, хто вирішив би не дихати, хвилиною раніше або пізніше все ж таки ковтне свіжого повітря. Втім, окреслена ситуація заслуговує на те, щоб придивитися до неї пильніше. Адже — попри всюзаяложеність традиційних моральних стереотипів, що давно всім набили оскому — чи можемо ми щиро сказати, що наше життя, наша культура справді будувалися на засадах моральності? Що в перебігу повсякденного існування надто багато важили і важать уявлення про добро і зло, гідність і честь, обов'язок, повага до людини, вірність слову і переконанням? Ні, сказати так ми не можемо; сьогодні від нас, на жаль, дуже далекий нормальний стан людської культури, осердям якої є перелічені поняття й цінності. Невдовзі після першої світової війни й фатальних соціальних змін, з якими збіглося її завершення, всесвітньо відомий мислитель-гуманіст Альберт Швейцер (1875—1965) ставить епосі медично точний діагноз: культура, в якій деградують засади етики, приречена на занепад1. Як не прикро, підтвердження цього діагнозу ми нин гаємо на прикладі нашого суспільства. Гіркий парадокс полягає в тому, що нашу культуру ще й дотепер, після всього пережитого протягом останніх років, найповніше, мабуть, характеризують три славнозвісні принципи колишнього соціалістичного культурного будівництва — принципи партійності, ідейності, народності, — але в найбільш низькому, гротескно спотвореному їхньому втіленні. Так, наша культура була й залишається партійною (хоча тепер уже й багатопартійною), принаймні в тому розумінні, що вона призвичаює нас співвідносити слова та вчинки людей насамперед не із загальнолюдськими критеріями справедливості, істини, добра, а з частковими, власне партійними (лат. pars, partis — то і є частка) інтересами тих чи інших, явних або прихованих сил.
Відповідь:
Друг пізнається в біді. Так, так і є. Якщо у вас трапилася біда, то першим, хто прийде на до буде саме друг.Він спробує зробити все, що завгодно, щоб до навіть якщо знає, що нічого не може. І від його зусиль вам — і йому теж — стане легше.Коли ви потрапите в неприємну ситуацію, то тільки один залишиться з вами. навіть якщо ця ситуація дуже складна. Іноді, звичайно, допомагають не тільки друзі, але зазвичай це відбувається тоді, коли ви самі можете легко впорається з неприємностями, і до виходить чисто символічна, непотрібна.Хоч це і теж приємно. Але в такій біді, де всі опускають руки і відходять в сторону, до тільки вірний друг. І тоді, нарешті, стане зрозуміло, хто ж саме з усіх ваших друзів-приятелів так, знайомий, з яким можна поговорити, зіграти у футбол, але не більше того, а хто — справжній друг, на якого можна покластися в скрутну хвилину і який до завжди.Якщо та людина, яку ви вважали одним, не зміг до вам в біді і не кинувся на виручку — задумайтеся, а може бути, ви самі були недостатньо уважні по відношенню до нього? Раптом ви теж колись не до йому, пропустили, недогледіли — і тепер він віддаляється від вас?Звичайно, ситуації, в яких один рятує друга від смерті, трапляються нечасто — точніше, дуже рідко. Але от різноманітні дрібні прикрі незручності проявляються часто. Скажімо, ви хворієте, вдома нікого немає, а вам потрібно купити аспірин. Ви можете абияк встати з ліжка, доволоктися аптеки і купити ліки. А можете подзвонити другу, що живе в сусідньому будинку, і по його купити потрібне вам ліки.Наведемо інший приклад. Друг терміново потребує вашій присутності, а ви в цей час дивіться цікаву телепрограму. Як вчинити? Зрозуміло, поквапитися до одного! Але чи завжди ми чинимо саме так? Чи не трапляється нам відмовити в до навіть самому найкращого друга? Якщо в подібній ситуації ви воліли дивитися телевізор, то це означає, що саме випробування на дружбу вами не пройдено. Насправді дружба в таких дрібницях і проявляється. Але якщо трапиться щось більш важливе, то друг все одно до ТАКИЙ ПОЙДЕТ ??