М
Молодежь
К
Компьютеры-и-электроника
Д
Дом-и-сад
С
Стиль-и-уход-за-собой
П
Праздники-и-традиции
Т
Транспорт
П
Путешествия
С
Семейная-жизнь
Ф
Философия-и-религия
Б
Без категории
М
Мир-работы
Х
Хобби-и-рукоделие
И
Искусство-и-развлечения
В
Взаимоотношения
З
Здоровье
К
Кулинария-и-гостеприимство
Ф
Финансы-и-бизнес
П
Питомцы-и-животные
О
Образование
О
Образование-и-коммуникации

Зробити конспект твору : Текст "Хліб та вироби з тіста в українському харчуванні"

Основу народного харчування українців становили різні страви з борошна і круп. В Україні хліб пекли переважно з житнього борошна й лише на свята переважно з пшеничного. Найбільшої святості україн­ський народ надавав хлібові та його різним - видам виробів. Згадаймо найбільш поширені види хліба та їхнє обрядове призначення.

Коровай — обрядовий хліб, поширений серед багатьох слов'янських народів. Осо­бливе значення коровай має в українському весіллі. Відсутність короваю означала непо­вноцінність обряду, а людина, яка через бід­ність була позбавлена весільного короваю, одержувала прізвисько Безкоровайний. Ве­сільний коровай випікали з кращих сортів борошна, із учиненого тіста на маслі, яйцях. Зверху його оздоблювали виробами з тіста: шишками, голубками, жайворонками, ка­чечками, квіточками, колосками.

Калач — обрядовий хліб. Виготовляли його із вчиненого тіста, як правило, плете­ним з трьох-чотирьох качалок. Калачі були звернуті у великий овал, нерідко з діркою посередині. На півдні Поділля, Буковини, у Карпатах калачі виконували функцію коро­ваю, їх там випікали багато — для обдарову­вання на застіллі, для дарування тощо. У тих районах, де випікали коровай, калачі вико­нували допоміжні, менш престижні функції: ними обмінювалися роди, маленькими ка­лачами за на весілля.

Лежень — весільний обрядовий хліб, різновид калача. Проте лежень робили зав­жди овальним та великим — як із плетінки, так і з цілої довгастої хлібини. Зверху, подіб­но до короваю, прикрашали оздобами з тіс­та. Лежень возили молоді до нової родини: молодий — для тещі, молода — для свекру­хи. Ділили його на другий день весілля, а до­ти він лежав на столі перед молодими, чека­ючи своєї долі (звідси, мабуть, і його назва).

Верч — весільний обрядовий хліб, різ­новид калача, лежня. Готували його на По­ліссі. Готували здебільшого для обміну між родинами: молодий привозив верч для те­щі, молода — для свекрухи. Форма його бу­ла овальною, як у лежнів, однак прикрасами зверху його оздоблювали рідко.

Паска — весняний обрядовий хліб, го­тували до Великодня. Готову паску прикра­шали цукровою поливкою, фарбованим пшоном чи маком. Свяченою паскою почи­нали великодній сніданок.

Калита (калата, маламай) — обрядо­вий хліб, який готували на Андрія (13 груд­ня). Калита, яку пекли перед святом зимо­вого сонцестояння в сонцеподібній формі, ймовірно мала зв'язок з давніми гуляннями на честь народження світла.

Жайворонки (сороки) — печиво, що випікали на свято Сорока святих (19 берез­ня). У кожному господарстві хазяйка робила у цей день 40 книшиків, калачиків, бубликів або булочок, схожих за формою на пташок.

Мандрики — обрядове печиво, що го­тували на Петра (12 липня). Це пампушки, спечені із пшеничного борошна, яєць, сиру.

Шишки — весільне обрядове печиво, яке випікали з коровайного тіста.

👇
Открыть все ответы
Ответ:
паксуха
паксуха
01.01.2022

Ось вже й літо попрощалося з нами, і царювати у полях, лісах, річках та озерах уже по праву належить її наступниці – осені. Сонечко все ще окутує землю своїми теплими обіймами, ніби нагадуючи про приємні та безтурботні липневі вечори. Настала пора відпочинку і для родючої землі, котра тривало і виснажливо працювала, обдаровуючи людей багатим врожаєм. Сади також порадували своїх господарів силою-силенною яблук, груш та слив. Тепер у всьому відчувається лише подих осені, наповнений прохолодою.

Небо вже не майорить блакиттю. Його все частіше вкривають похмурі та важкі хмари, які в черговий раз сповіщають про настання нової пори. Надокучливий дощ розсіює по землі прохолодні краплини.

Ліс стоїть у повній задумі, і лише поволі сумно шелестять липи, берези та дуби. Вони одяглися в розкішні золоті одіяння, всіяні червоними, жовтими та помаранчевими прикрасами. Сонце вже зовсім не гріє. Все навколо стає спокійним та врівноваженим. Ця атмосфера пробуджує бажання блукати маленькими вуличками, мимоволі милуючись їх красою. Опадаюче листя, підхоплене вітром, створює ефект легкості. І здається уже й сам ось-ось полетиш.

Від різноманітності кольорових барв розбігаються очі. На клумбах милують око айстри та жоржини. В повітрі досі відчутний тонкий аромат троянд. Коли настає бабине літо, усе навколо вкривається тонкою павутиночкою, яка вранці, покрившись росою, виблискує на сонці барвами веселки.

І ось після всієї цієї краси, осінь чомусь завжди сумнішає. Дерева повністю скидають листя, створюючи м’який та барвистий килим, який неймовірно приємно шелестить під ногами. Журавлі , відлітаючи у вирій, граційно кружляють та співають свою прощальну пісню. Дикі гуси також, перегукуючись між собою, підхоплюють сумну мелодію. Лише горобці голосно цвірінькаючи, ніби проводжають своїх земляків в добрий путь.

Ось така вона оспівана в багатьох піснях прохолодна пора із теплим поглядом – осінь.

4,5(45 оценок)
Ответ:
esya14
esya14
01.01.2022

Мало хто з нас може сказати, що любить вітер. В думках одразу зринають картини холодної та вогкої днини. Вітер здуває з дерев останнє пожовкле листя, а дощ барабанить по стріхах та карнизах. Або навіть гірше, коли взимку люта хурделиця замітає дома и дороги. Небо стає сіро-білим і ледь-ледь проступають в такій хуртовини силуети будівель. У такі дні мрієш лише про домашній затишок. Прийшовши додому, ти загортаєшся в теплу ковдру і випиваєш чашку гарячого чаю. Приємне тепло загріває та заколисує. А холодна буря за вікном вже десь далеко та не бентежить.

Але вітер буває й іншим. У спекотний  душний день немає нічого кращого за легкий повів вітру. Він приносить довгоочікувану прохолоду. А згадаймо свіжість солонуватого морського бризу. Одразу уявляєш сонячний день на пляжі та далекі крики чайок. Вітер колише морську воду, і вона б’ється об берег пінними хвилями. В степу вітер носить по землі перекотиполе и гне додолу високі трави. Він розповсюджує навкруги духмяний аромат степових рослин.

Вітер – мінливий. Буває теплим і холодним, свіжим та порошним. То він сильний і безжальний, то лагідний та добрий. Він все змінює, переносить з місця на місце. Вітер ніколи не зупиняється. Він великий мандрівник. Завжди подорожує далекими далями. Він знає всі дороги,але навіть вони йому не потрібні. Він міг би розкрити всі загадки та секрети, передати найдивніші аромати. Але вітер до нас байдужий, тому назавжди збереже свої таємниці.

4,6(40 оценок)
Это интересно:
Новые ответы от MOGZ: Українська мова
logo
Вход Регистрация
Что ты хочешь узнать?
Спроси Mozg
Открыть лучший ответ