Пошир поданий текст реченнями з однорідними членами,вставними словами, звертаннями .складний твір озаглав. надійшла осінь. трава пожовкла.листя почало сохнути. подув вітерець.хмарки розповзлися.сонце пригріло. іть тут 60 б. дуже сильно треба
Осінь. Надійшла холодна осінь. Повітря стало прохолодним. Люди одягнули теплі куртки і шапки. Трава, яка ще недавно тішила око зеленими барвами, потемніла, пожовкла. Дерева спершу змінили вбрання на золотисті шати, а потім листя почало сохнути і опадати на землю, вкриваючи її теплим килимом. Лише ялинка залишилася зеленою, як і влітку. Небо вкрилося сірими важкими хмарами, які заховали сонце і поливають землю холодним дощем. Пташки засумували, рідше чується їх спів. Маленький горобчик попросив вітерця :"Ти високо літаєш, поклич Сонечко, нехай ще трішки погріє землю!" Почув вітер, пошкодував маленького горобчика. Подув він сильно на небо, хмарки розповзлися і виглянуло тепле сонечко. Пригріло сонце, зраділо все живе, ожило, заспівало, защебетало.
Скільки існував наш народ, стільки вкладав він свою мудрість у прислів’я та приказки. У них вся сила народного розуму, у них і заповіт нащадкам про те, як поводитись за життям і людьми, і розмірковування над важливими вічними питаннями. Знайомлячись із народними прислів’ями та приказками, я відзначив для себе, що вони зачіпають усі теми, які тільки можуть бути цікавими людині: є приказки про Батьківщину, про природу, про працю, про гроші, про здоров’я та хворобу, про добро і зло, життя та смерть, про родину. Не знайдеш і слів, щоб висловити всю глибину простої людської мудрості, яка прихована у таких коротких висловах! Мені сподобалися приказки та прислів’я, присвячені темі кохання. У них наших предків щодо цього вічного почуття, і норми народної моралі. Сила почуття і вічність справжнього кохання передано у таких прислів’ях: «Любов — не пожежа, займеться — не загасиш», або: «На любов і смак — товариш не всяк», «Не до чари, як хто кому не до пари». Висловлено у народній творчості і безкорисливість, щирість у почуттях: «Нехай борщ без сала, аби душа пристала», «Хоч у курені, аби до серця мені», «З перцем чи не з перцем, аби з добрим серцем». Читаючи художні твори, я часто дивувався з того, як вміло описує письменник красу дівчини, які епітети добирає, як влучно та поетично порівнює дівочу вроду з явищами природи. Тільки знайомлячись із народною творчістю, я зрозумів, що майже всі порівняння взяті саме з фольклору, а вже потім вони пішли мандрувати сторінками художніх творів. «Дівчина, як калина, як ясна зоря», «Красива, хоч з лиця воду пий», — все це взято з безмежної поетичної народної творчості. Багато створено прислів’їв та приказок і про працю, навчання: «На дерево дивись, як родить, а на чоловіка — як робить», або ще; «Перемагай труднощі розумом, а небезпеку — досвідом». Сказав наш народ і про навчання, про мудрість: «Мудрий не есе каже, що знає, а дурний не все знає, що каже». Мені дуже сподобався цей влучний та іронічний вислів! Я вважаю, що кожному з нас треба цікавитись народними прислів’ями та приказками, бо вони роблять наше мовлення виразнішим, а самі є справжнього скарбницею мудрості. Запам’ятаймо ж їх на все життя, бо не на користь книжку читать, коли лише вершки хапать!
Дідусеві казки Коли я був маленький, я дуже любив слухати, як дідусь читає або розповідає мені казки. Ніякий телевізор, ніякі мультфільми не могли зрівнятися з моїм дідусем - так цікаво він розповідав. У мого дідуся дуже приємний голос, як почуєш - заслухаєшся.
У нас вдома завжди було багато книжок з казками. Там були не тільки мої улюблені українські та россійські народні казки, але й казки інших народів - англійські, німецькі, румунські, китайські, індійські і навіть африканські. Коли він мені їх читав, то завжди пояснював все, що я не розумів. З цих казок я довідувався, як жили та живуть люди в інших частях світу. А ще він читав мені давньогрецькі міфи та біблейні історії для дітей.
Навіть зараз, якщо я чогось не розумію або не знаю, я іду до дідуся, і він мені все пояснює. Можно сказати, що дідусь був моїм першим вчителем, а дідусеві казки - підручниками.
Надійшла холодна осінь. Повітря стало прохолодним. Люди одягнули теплі куртки і шапки. Трава, яка ще недавно тішила око зеленими барвами, потемніла, пожовкла. Дерева спершу змінили вбрання на золотисті шати, а потім листя почало сохнути і опадати на землю, вкриваючи її теплим килимом. Лише ялинка залишилася зеленою, як і влітку. Небо вкрилося сірими важкими хмарами, які заховали сонце і поливають землю холодним дощем. Пташки засумували, рідше чується їх спів. Маленький горобчик попросив вітерця :"Ти високо літаєш, поклич Сонечко, нехай ще трішки погріє землю!" Почув вітер, пошкодував маленького горобчика. Подув він сильно на небо, хмарки розповзлися і виглянуло тепле сонечко. Пригріло сонце, зраділо все живе, ожило, заспівало, защебетало.