Хліб завжди цінується українцями. Усі розуміють, що без хліба людину чекає голод.
Про нього складено багато прислів'їв та приказок. Він усьому голова. Хлібом-сіллю на вишитому рушнику гостинні українці з давніх часів зустрічають дорогих гостей. Вміють випікати смачні та запашні короваї, хлібини, калачі. Наші предки ніколи не залишали на столі крихти хліба. Коли падала хлібина, піднімали її й цілували за життя, що на ньому тримається. Бо зернові рослини, які дають хліб, смачною випічкою та кашами годують людей, а кормом - домашню худобу.
До хліба повинне бути дбайливе ставлення.
Тема – розповідь про сумну долю козака, який поїхав на війну та загинув на чужині. Ідея – уславлення вірності козака своєму військовому обов’язку, патріотизму, засудження війни. Основна думка: народ завжди пам’ятатиме тих, хто загинув заради щастя, добробуту, миру на рідній землі. Образи: молодий козак; явір, калинонька, пташки. Композиція “Стоїть явір над водою” Поезія складається із семи строф по чотири рядки. Твір умовно поділяється на дві частини: страждання молодого козака напередодні від’їзду до Московщини та його загибель у боротьбі за свою милу Україну. Художні засоби “Стоїть явір над водою” Епітети: козак молоденький, кінь вороненький, високу могилу, червону калину, рідну Україну. Персоніфікація: «вода корінь миє», «пташки…приносити вісті». Метафори: «явір… в воду похилився», «вода корінь миє», «…серденько ниє», навіки покинув. Повтори: «Не …», «Ой…», «Звелів собі…», «Будуть…». Звертання: «Не хилися, явороньку…», «Не журися, козаченьку…». Риторичні оклики: «Не хилися, явороньку, Ще ти зелененький!» «Не журися, козаченьку, Ще ти молоденький!» «Не рад козак журитися — Так серденько ниє!» «Будуть мені приносити Од родоньку вісти!» Зменшувально-пестливі слова: «явороньку», «зелененький», «козаченьку», «молоденький», «серденько», «вороненький», «колисоньку», «родоньку».