містичний замок
чарівне закарпаття милує неповторними крає, багатством кольорів та незабутніми панорамами всіх тих, хто приїжджає в гості та живе тут. одним із найвидатніших місць області є справжній замок паланок, який захоплює нас своїм силуетом при сході раннього сонечка.
дивна назва цієї історичної пам'ятки походить від маленького містечка, полями та ровом з водою, що знаходиться біля підняжжя 68-метрової гори, на якій він і розташований. говорять, що перша споруда, яка згодом перетворилася у сучасний замок, була збудована білими хорватами в x ст., які проживали тут. першим володарем міцної фортеці став князь федір корятович, який перетворив її у свою резиденцію. він же викопав величезний колодязь, з якого, за легендою, кожну ніч виє чорт. навколо споруди ростуть зелені дерева. вони, наче піднімають догори весь могутній замок, вершини якого доторкаються до блакитного неба.
споруда має три захисні фортеці, під якими розташовані підвали. замок глибоким ровом, через який можна пройти по дерев'яному мосту. передня частина непримітна, з трьома невеличкими вікнами та загадковим порталом, за яким ти опиняєшся в іншому вимірі простору та часу, адже містична атмосфера палацу не залишить байдужим нікого. багато людей приходять побувати там, подивитись на мукачеве з висоти.
сучасний стан цієї історичної пам'ятки плачевний, хоча деякі частини відреставровані. я надіюся, що знайдуться люди, які зможуть зберегти її і для інших поколінь, адже без минулого нема майбутнього.
мукачівський замок - один з небагатьох, який поєднав у собі декілька стилів середньовіччя. я горджуся тим, що завдяки паланку про наше закарпаття говорять навіть за кордом. тому цінуймо та зберігаймо його!
Поснідавши, Гнат узяв сокиру і подався на двір.
Займався пишний січневий ранок. Золотий промінь сонця перелинув зі сходу на захід, і вершечки синіх хмар зайнялись червоним полум’ям.
Сонце, мов здорова червона діжа, випливало з-за краю землі та обгорталось блискучими хмарками, що спалахнули від сонячного проміння, мов солома від вогню.
Гнат оглянув хуру дров, що привіз учора з лісу, і заходився рубати їх. Стук сокири по сухому дереву далеко котився в рожевому морозному повітрі…
Помивши посуду після обіду та поприбиравши в хаті, Настя сіла на лаві під вікном вишивати сорочку й закинула на шию червону та чорну заполоч.
Біле шитво вкрило її коліна. Настя взялась до роботи та ще раз глянула на хату. В хаті було чисто та гарно, як у квітничку. З білих стін дивились гарні боги, заквітчані сухим зіллям, обвішані рушниками. Чепурний комин білів, аж сяяв. Долівка була гладенька та жовта, як віск. Веселий ранішній промінь грав на полив’яних мисках, що стояли в миснику, ушиковані, як військо.
Настя любила свою веселу, теплу хату. В сій маленькій хатині зазнала вона щастя.