Речення з однорідними членами. Кома між однорідними членами Однорідними називаються члени речення, що виконують одну синтаксичну функцію та пояснюють той самий член речення. Однорідні члени речення мають такі ознаки: - займають позицію одного члена речення; - пов’язані між собою сурядним зв’язком; - пов’язані з тим самим членом речення підрядним зв’язком; - виражають однотипні поняття; - мають переважно однакове морфологічне вираження. Однорідними можуть бути як окремі члени речення (присудки, підмети, додатки, означення, обставини), так і цілі сполучення слів у середині речення: Були і ревнощі, і муки, і докори, і вірші, розпачем налиті — однорідні підмети. Там хати садками вкриті, срібним маревом повиті — однорідні присудки. І барвінком, і рутою, і рястом квітчає весна землю, мов дівчину, в зеленому гаю — однорідні додатки. Береги річки положисті, з великими піщаними плесами, з рідкими кущиками верболозу — однорідні означення. Яблуні дихали цвітом росяно, червоно, біло — однорідні обставини. Однорідні члени речення, що не мають при собі пояснюючих слів, називаються простими: Жито, пшениця і овес — усе разом поспіло й посохло. Однорідні члени речення, при яких є пояснюючі слова, називаються поширеними: На вулиці за хвірткою спинилося двоє перехожих — селянин у брилі і селянка з порожньою сулією з-під молока. Зверніть увагу! Не належать до однорідних членів речення: - слова, що повторюються з метою підкреслення тривалості дії, множини предметів: Іде Котигорошко тим лісом, іде та й іде; - слова у фразеологічних зворотах: ні риба ні м’ясо, і вдень і вночі, ні те ні се; - слова в однаковій формі, що виступають єдиним присудком: Піди виглянь надвір поєднання однорідних членів речення можуть бути: без сполучників, лише сполучниками сурядності, а також комбінованими — безсполучниковим і сполучниковим зв’язками: А я дивлюсь на сизий від води городець, на розпатлані дерева саду, на віхті туману — без сполучників. Широка й безкрая долина зачорніла поміж пологими горами — сполучник сурядності. Нехай же слово, слово золото, печалиться, сміється і цвіте — комбінований. Граматичними засобами вираження однорідності є сурядні сполучники: - єднальні: і (й), та (в значенні і), і-і, ні-ні, ані-ані: І сниться їй той син Іван і уродливий, і багатий. - протиставні: а, але, та (в значенні а), однак, проте, тільки, хоч, зате, а також парні сполучники хоч...але, хоч...проте, хоч...зате: Тече вода в синє море, та не витікає. - розділові: або, чи, а чи, хоч, чи то, як не...то, то...то, не то...не то, чи то...чи то, чи...чи: У Килини та Горпини як не свадьба, то родини. Розділові знаки між однорідними членами речення Кома ставиться: - між однорідними членами, коли немає сполучників: Не дивися так привітно, яблуневоцвітно, не милуй мене шовково, ясносоколово. - між однорідними членами речення, з’єднаними протиставними сполучниками: Полетіла б я до тебе, та крилець не маю. - між однорідними членами речення, з’єднаними повторюваними сполучниками: А човен колихається й колихається, вихоплює з пожмакованих хвиль то плескіт, то зітхання, то клекіт, то гнів. - між парами однорідних членів, з’єднаних сполучниками: Крик та гук, регіт та жарти стоять над річкою. - перед другою частиною парного сполучника як...так, не тільки...а й, хоч...але (та), не так...як, що з’єднує однорідні члени: Людина має бути не тільки здоровою, а й гарною. - коли частина однорідних членів речення з’єднана безсполучниково, а частина — повторюваними сполучниками і (й), та (= і), кома ставиться між усіма однорідними членами, у тому числі і між першими двома (перед першим сполучником): Я пам’ятаю вчительку мою, просту, і скромну, і завжди спокійну. Кома не ставиться: - коли розділові та єднальні сполучники вжиті один раз: Вода при березі починала каламутитись і жовкнути. - між двома дієсловами в однаковій формі, що вказують на рух і його мету: Ой ти, гарний Семене, прийди сядь коло мене. Але: Приходь, посидимо (різні форми дієслів); - між двома однаковими або близькими за значенням словами, з яких друге вжито з часткою не, якщо така словосполука є одним цілим: Вона на нього дивиться не надивиться, дише не надишеться. - у стійких фразеологічних висловах: ні риба ні м’ясо, і сміх і гріх, і вдень і вночі, ні живий ні мертвий, ні пуху ні пера тощо.
У старого батька Орла був син одинак і звали його Орлик. Виросло вже те Орля, у пір’я вбралося, прийшов час на власний хліб переходити. От батько йому і каже:— Сину, летимо в поле за їжею. Я навчу тебе самостійності. Ти повинен уміти сам себе годувати.— Не голодний я, тату, — мовило Орля. — Та й те поле таке порожнє, чи водиться там щось путнє?Засумував батько, та виду не подав. Мудрим був, вирішив зачекати слушної нагоди, аби дати синові урок. Тому здійнявся і полетів сам.Як раптом до Орлика підповз степовий Вовк.— Добридень, — привітався він солоденьким голосом і, аби той не бачив, злизав слиньки.— Ти хто такий, — витріщився на нього птах, — що від тебе так тхне?— Я житель степів, одинокий вовк, — сказав і якомога ніжніше клацнув зубами. Йому дуже вже не хотілося полохати молодої пахучої птиці.— А чому такий смердючий? — скривилося Орля.— Бо багато рухаюся, на здобич полюю. Не дарма ж кажуть, що вовка ноги годують, а птаха крила!— Як це? — роззявив дзьоба Орлик.— Дуже просто. Ти даєш мені одну пір’їну зі свого крила, а я тобі взамін якийсь харч. Ось так твої крила можуть тебе годувати.— Цікаво, — розплився у задумливій усмішці молодий Орел. — А батько мені такого не казав.— Та що там твій батько тямить? Він уже старий, щоб літати в ногу з часом.— Гаразд, — не довго думаючи, погодилося Орля, бо в животі давно бурчало й вельми хотілося їсти. — Пір’їна, так пір’їна! Тільки ти мені спершу їжу принеси, а я тоді тобі пір’їну дам, а то раптом ще обдуриш… Знаю я вас, вовків.— Не хвилюйся. Я даю слово, і дотримаюся його, — сказав хижак і помчав у бік поля.Так була укладена таємна угода між старим хитрим Вовком та молодим лінивим Орлом. Тепер щодня, в обідню пору зустрічалися вони на верхівці невисокої гори й обмінювалися гостинцями. Вовк приносив свіжу їжу, а Орля йому за це давало пір’їну.Минуло літо. Настала осінь. Повіяли холодні вітри, стали йти проливні дощі. Зголодніло, змерзло Орля, сіло дожидати Вовка. А його цього дня все не було та не було. І геть увечері, коли почали на горизонті з’являтися перші сутінки, а в орлиних очах темрява від невимовного голоду, прийшов Вовк.— А тепер я тебе з’їм, — сказав він і голосно клацнув зубами.Орля стало втікати, махати крилами, але так і не здійнялося в небо, бо було голим, а птахи без пір’я, як відомо, не літають. Довго відбивався птах від хижого звіра, але так і не зміг його перемогти. Знепритомнів і впав на землю. Схопив його Вовк і поволік до своєї нори, аби вовченят малих почастувати.Летів тією місциною батько Орлика. Бачить, Вовк когось волочить. Не впізнав він свого сина в хижих зубах, бо ж той був геть обскубаним, пролетів повз. Але потім передумав і вирішив урятувати пташину. Повернувся та стрімголов кинувся на Вовка і став клювати його в голову. Робив він це так затято і з такою силою, що той здався і випустив здобич із пащі.Орля розплющило очі й побачило батька. Тільки тепер воно зрозуміло, якою цінністю для нього є навіть одна, бодай найменша орлина пір’їна. Звелося на лапки й мовчки пошкандибало до свого гнізда — пір’я відрощувати, щоб згодом разом із батьком у степ за харчами полетіти
