Я зайшов в клас, трохи запізнившись на урок. Отримавши зауваження від вчителя, я сів на своє місце. Діставши підручники і необхідні шкільне приладдя, я став записувати тему уроку. Відкривши журнал, вчитель почав викликати учнів до дошки. Коли черга дійшла до мене, я, насупившись, повільно поплентався до дошки. Хвилюючись, я почав бурмотіти щось невиразне. Учитель, невдоволено похитав головою, зрозумів, що я не готовий і, поставивши погану оцінку в журнал, сказав сідати на місце.
Жирним шрифтом виділені деепричастия.
Курсивом виділено дієприслівникові обороти.
Серед імен тих, кому судилося увійти до когорти митців епохи «розстріляного відродження», можна знайти й талановитого українського поета Євгена Плужника. Доля подарувала йому усього тридцять вісім років життя. Вже тяжко хворий на сухоти, у 1936 році митець був заарештований і засланий до Соловецького концтабору, де невдовзі й помер.
А скільки їх ще, люблячих життя і світ, молодих і талановитих, загинуло на ковадлі сталінського терору?! Для того, щоб заарештувати, особливих провин не шукали, достатньо було потрапити під підозру у «антидержавній діяльності» або отримати ярлик «ворог народу». З особливим задоволенням сталінські приспішники полювали на людей мистецтва, на духовну еліту українського народу. До цієї еліти належав і Євген Плужник — людина тихої вдачі, незвичайного таланту, стримана і навіть обережна. Але тримався митець завжди незалежно, і цього було достатньо.
Є. Плужник ніколи не був ворогом радянського ладу, а тим більше, ворогом народу. Поет намагався осмислити, зрозуміти тогочасне життя, яке бачив «сотнями ран». Його поетичні твори стали вираженням совісті і правди, він повністю ввірився своїм сучасникам:
«Суди мене судом твоїм суворим,
Сучаснику! — Нащадки безсторонні
Простять мені і помилки, й вагання».
Поет вірить, що його зрозуміють:
«І пізній сум, і радість передчасну, —
Їм промовлятиме моя спокійна щирість».
«Спокійна щирість» Є. Плужника була основою його світосприйняття і світобачення. Таку життєву позицію митцю не змогли пробачити, коли в Україні почалися політичні судові процеси. Коли читаєш проникливі і чисті поетичні рядки Є. Плужника, відчуваєш, що його душа міцно пов’язана з душею багатостраждального українського народу:
«Ой, упали ж та впали криваві роси
На тихенькі-тихі поля...
Мій народе! Темний і босий!
Хай святиться твоє ім’я!»
Незвичайно вражає і глибина почуттів та думок поета, а життєву науку митець пізнає в природі:
«Вчись у природи творчого спокою
В дні вересневі. Мудро на землі.
Вір і наслідуй».
Природа навіває йому філософські роздуми про вічність Всесвіту і незнищенність краси:
«Я дивлюсь і бачу: все навіки
На цій осінній лагідній землі».
Радісні надії і прагнення миру були для Є. Плужника життєво необхідні. Його життя, як і його поезія була адресована співвітчизниками, а ради щасливого майбутнього наступних поколінь митець був здатний на самопожертву:
«Благословен єси, часе мій!
О, жорстокий! І весь в крові!
— Це нічого, що я, мов гній, —
Під посіви твої нові!»
Вийшовши з народних витоків, страждаючи за український народ, ділячись останнім куском хліба під час голодомору 1933 року, талановитий поет Євген Плужник увійшов у безсмертя, щиро вірячи у перемогу добра:
«Зійде колись велетенський посів
Тишею вірних днів!»
-Привіт, Сергію!
-Привіт, Олексію. Ти щось шукаєш?
-Так. Хочу прочитати щось з художньої літератури. А ти чому тут?
- Я також прийшов взяти "Кобзар". Хочу поближче познайомитися з творчістю Шевченка!
-Зрозуміло.Напевно, і я собі візьму.
-Я тобі рекомендую твори Лесі Українки. Також дуже прекрасна письменниця.
- Звичайно,що візьму. Адже я дуже багато чув про неї,проте ніколи не читав її твори!
- Візьми, почитай. Наберешся життєвого опиту. Тай дізнаєшся багато чого нового про тодішнє життя!
-Зараз по у бібліотекаря - "Любов Іванівна, будь-ласка, знайдіть мені щось з творчості Л. Українки".
-Хай щастить!
-Дякую! А ходімо зі мною, врна й тобі щось знайде.
-Та ні, я сам пошукаю.
-Зрозуміло.Ну що ж, тоді побачимося в класі.
-Так.До зустрічі.
-Бувай!