Кожен із нас повинен знати історію свого народу, своєї держави. Освічена людина завжди розуміє, що без минулого немає сучасного, без традиційного немає нового, без колишнього немає теперішнього. Для народу його історія – це не просто минуле, це його душа. Хто з нас, не знаючи історії, зможе пояснити, чому українці так шанують землю, а працю на ній називають священною; чому вінок і писанка мають таке глибоке символічне значення для нашої культури; чому наша мова послуговується літерою «ї», якої немає в жодній іншій мові світу? Той, хто не знає національної історії, ніколи не зможе зрозуміти свого народу й діяти на його благо.Майбутнє. В цьому слові є своя неприхована таємничість. Кожен із нас проживає своє життя так, як вважає за потрібне, але все ж таки усвідомлює – без минулого немає майбутнього. А що ж для нас є минулим? Славне буття наших пращурів, закрита і понівечена наша історія за часів радянської влади чи, може, не така вже далека історія нашої незалежної держави? Що з цього ми маємо пам’ятати і чи мусимо?
Наша пам’ять – дивовижний інструмент. Дещо ми забуваємо майже одразу, а дещо впивається в нашу душу настільки глибоко, що позабути це здається неможливим. Ми кажемо: «я не забуду цього ніколи» насправді не знаючи, чи не зітре якась майбутня подія попередньої. І не тому, що людина така забудькувата істота, а тому що тут спрацьовує одвічний закон: ми віримо лиш у те, в що хочемо вірити; ми пам’ятаємо лише те, що хочемо пам’ятати. І нема тут несправедливості, не звинуватиш тут когось у байдужості – є лише людська пам’ять, яка не може тримати у собі все, як не крути. Нам легше забути, ніж пам’ятати.
Наше минуле – це досвід. Досвід, який ти переймаєш у своїх батьків, дідів, у свого народу. І якби ми не мали цього досвіду, то чи змогли б жити без помилок? Хіба таке можливо? Ні. Не були б зроблені тисячі відкриттів, бо вчені-сучасники не мали б інформації від своїх попередників, ми б не мали звичаїв, традицій, менталітету, форм поведінки... Ми б не мали історії! А як писав О. Довженко: «Народ, що не знає своєї історії, є народ сліпців».
Ми живемо у непростий час. В час, коли гроші важливіші за моральні цінності, коли аморальність стає нормою життя. І, здається, ніщо не може зупинити цього руйнівного колеса. Про яку пам’ять славного минулого можна казати, якщо ми забуваємо очевидні речі: любов до Батьківщини, пошану до старших, цінність і красу рідної мови... Сьогоднішня молодь, як приклад, не знає і не хоче знати історію держави, у якій живе. Таке враження, ніби сучасні юнаки і дівчата переконані в тому, що теперішнє це не запорука минулого, а просто те, що приходить само по собі.
Можна знайти й більш приземистий приклад: людина, яка втратила пам’ять внаслідок шоку або автомобільної аварії. Перше, що вона пам’ятає – біла стеля лікарняної палати, а далі – пустота... І про яку вже історію можна казати, якщо ти не пам’ятаєш навіть власного імені. І як жити далі? Починати все з нуля дуже непросто, адже, можливо, хтось чекає на тебе, а ти лиш скажеш: «Я все забув...» Це страшно. Думаю, така людина хоче повернути свою пам’ять будь-що, бо кожен спогад є для неї ще одним кроком на стежині до майбутнього.
Объяснение:
Может быть . :)
Місто Житомир майже з усіх боків місто оточене лісовими масивами, через місто протікають річки Тетерів(район Старий Житомир),Лісова Кам'янка, Лісна, Кам'янка Польова, Крошенка, Путятинка. У місті багато парків, скверів. На південно-західній околиці на берегах Тетерівського водоймища розташованийгідропарк. У місті та приміській лісопарковій зоні розташовані санаторії. Старовинна частина Житомира розміщена на трьох скелястих пагорбах над річкою Кам'янкою — на горах Охрімовій, Замковій та Петровській.Центральним майданом є Соборний майдан. Найвідоміша, але невелика за довжиною, центральна вулиця (таким чином, схожа за своєю роллю в Житомирі на Хрещатик у Києві) - це вулиця Михайлівська; вона має характерну особливість - є пішохідною, тобто рух транспорту по ній заборонено.Окрасою міста є мости. Найцікавішим із них єПідвісний — через ріку Тетерів у парку ім. Гагаріна. Він утримується вантами, перекинутими через два 70-метрових пілони на висоті майже 40 метрів. З мосту відкривається чудовий краєвид на прибережні схили, старовинні райони містаМальованку, Корбутівку та 37-метровий Монумент Слави.За місцевою легендою, яку записав історик ХІХ століття, священик Микола Трипольський, місто започатковано близько 884 року, і свою назву одержало від імені руського дружинника київських князів Аскольда та Діра— Житоми́ра, що нібито відмовився служити Олегу, сховався в лісах і оселився на високій скелі при злитті рік Кам'янки й Тетерева. Згодом над глибоким (близько 30 метрів) урвищем над Кам'янкою збудували дерев'яний замок (зараз на Замковій горі, у цьому місці розташований філіал обласного архіву).Відомий чеський вчений-славіст Павло Йосиф Шафарик доводив, що древнє городище — майбутній Житомир — виникло як центр племені житичів, що входило в племінний союз древлян. Назва міста — мир житичів, як і самого племені, основним заняттям якого було хліборобство, виникла від важливої в цьому краї культури — жита, що культивується тут із незапам'ятних часів. Є свідчення про те, що в давнину навіть у центрі міста сіяли жито, ячмінь. Про місто говорили: «мир і жито», «мир житичів». Можливо також, що Житомир — це скорочена форма від слова«животомир», тобто символ мирного спокійного життя.Житомир - батьківщина видатних вчених, письменників, композиторів. З містом пов'язані життя і діяльність багатьох відомих діячів науки і культури. Тут знаходяться: історико-краєзнавчий музей, картинна галерея, музей природи, літературно-меморіальний музей В. Г. Короленка тамеморіальний будинок-музей академіка Сергія Корольова, літературний музей Житомирщини та музей історії пожежної охорони,єдиний в Україні музей історії космонавтики.Житомирський краєзнавчий музей - скарбниця пам'яток матеріальної та духовної культури краю. Музей було відкрито в 1865 р. Велику роль у його створенні зіграли письменники В. Г. Короленко і Г. А. Мачтет, археолог С. С. Гамченко, геолог С. Ф. Бельський, історик А. А. Фотінскій.Картинна галерея музеюмістить твори мистецтва, які в 1919-1020 рр.. були конфісковані у поміщиків колишньої Волинської губернії. В колекції більше тисячі картин XVI - початку ХХ століття, переважно з країн Західної Європи. Найціннішими є твори італійських майстрів епохи пізнього Відродження (XVI століття) і стилю бароко (XVII-ХVIII ст.). У розділі "Мистецтво Італії" представлені полотна Себастьян дель Пьомбо, Аннібале Каррачі, Франческо Фуріні, Луки Джордано та інНа проспекті Миру знаходиться видатний пам'ятник архітектури -Преображенський кафедральний собор Української православної церкви (Московський патріархат), який є пам'яткою архітектури XIX століття національного значення. Будинок побудовано в російсько-візантійської стилі з характерними рисами давньоруської архітектури XI-ХII ст. Висота собору 53 м. На дзвіниці встановлений головний дзвін вагою 500 пудів.На Замковій горізнаходиться Кафедральний костел Св. Софії (XVIII ст.) тадзвіниця. Костел побудований в стилі пізнього ренесансу і бароко. Фасад поділено на два яруси і увінчаний баштами. Стіни товщиною до двох метрів викладені із цегли. В оформленні костелу застосовані тосканські і іонічні ордера, а також обробка другого ярусу головного фасаду і башт Рустам, в інтер'єрі збереглися настінний живопис, ліпниною. Дзвіниця розташована на північний схід від костелу, висота дзвіниці - понад 26 м.Поряд, на Замковій горі,знаходиться ще один пам'ятник архітектури XVIII ст. - Будівля колишнього магістрату, що привертає увагу витриманість і красою форм. Під час війни, в 1941 році, цей будинок був зруйнований. Будинок відновлено в 1951 р.На першому бульварі в парку ім. Гагаріна встановленийпам'ятник О. С. Пушкіну. Урочисте відкриття пам'ятника відбулося 26 травня 1899 р. на честь 100-річчя з дня народження поета. Це був перший пам'ятник в Житомирі, споруджений на кошти жителів міста.
Объяснение:
сори сели очень много
